Олексій Шевчук, адвокат Міжнародного кримінального суду та координатор Diplomatic Legal Hub, у своєму блозі на «Інтерфакс-Україна» пояснює, чому ордер на арешт Путіна залишається чинним і що перешкоджає його виконанню.
Давайте поговоримо про ордер на арешт путіна. Він нікуди не подівся.
Ордер на арешт російського диктатори видав Міжнародний кримінальний суд (МКС) в 2023 році у межах справи, пов’язаної з депортацією українських дітей. Ми пам’ятаємо, що юрисдикція Суду ґрунтується на положеннях Римського статуту, учасницею якого є понад 120 держав.
Чи дійсний ордер станом на зараз? Абсолютно так. Він залишається чинним і підлягає виконанню державами — учасницями Римського статуту, коли виникають передбачені ним умови.
Водночас США запроваджували санкції проти представників МКС у контексті розслідувань, пов’язаних з Ізраїлем та американськими інтересами. Це порушує принципове питання про політичний тиск на міжнародну судову установу та спроби обмежити її незалежність.
Що буде, якщо МКС втратить незалежність?
Якщо роботу Міжнародного кримінального суду буде серйозно заблоковано або він втратить незалежність через політичний тиск, це послабить можливості домагатися відповідальності за міжнародні злочини, вчинені в Україні. Питання не лише в ордері на арешт путіна, а й у здатності міжнародного правосуддя працювати незалежно від політичних інтересів держав.
Ордер має бути виконаний, якщо путін опиниться на території держави, яка зобов’язана співпрацювати із Судом. Однак механізму, який гарантував би його арешт поза межами таких держав, немає. Додатковою перешкодою залишається блокування рішень Ради Безпеки ООН через право вето, яким користується росія.
Саме тому питання спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України актуальне як ніколи. Проте відсутність належної інституційної координації на національному рівні, зокрема спеціалізованої робочої групи та відповідального за цей напрям посадовця, є серйозною проблемою.
Серед запропонованих механізмів є й багаторівнева схема, яка передбачає отримання консультативного висновку Міжнародного суду ООН щодо законності перебування росії в Раді Безпеки, подальше усунення цієї перешкоди та розгляд питання про агресію. Однак такий сценарій потребує окремої правової оцінки й не може подаватися як гарантований або простий шлях до видачі нового ордера.
Для України принципово важливо, щоб міжнародне правосуддя не залежало від політичної кон’юнктури. Адже за юридичними механізмами стоять конкретні люди: діти, які не повернулися додому, і батьки, які не знають, де їх шукати.
У березні 2026 року Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні повідомила, що перевірила випадки депортації та примусового переміщення 1 205 українських дітей. На момент оцінки близько 80 відсотків дітей із задокументованих випадків не були повернуті. Ці цифри — не загальна кількість постраждалих, а лише перевірені Комісією випадки.
За ними — втрачені роки дитинства та розірвані родинні зв’язки. Саме тому питання незалежності міжнародного правосуддя — це не лише питання інституцій чи міжнародної репутації. Це питання того, чи здатне право захистити людину від державної машини та чи може посада президента бути щитом від розслідування найтяжчих злочинів.
Що насправді відбулося 17 березня 2023 року
17 березня 2023 року Палата попереднього провадження II Міжнародного кримінального суду видала ордери на арешт володимира путіна та російської уповноваженої з прав дитини марії львової-бєлової. Підставою стали ймовірні воєнні злочини незаконної депортації та незаконного переміщення дітей з окупованих територій України до росії.
Тут важливі два уточнення. По-перше, ордер видали судді, а не прокурор. Це судове рішення за результатами розгляду матеріалів обвинувачення, а не особиста ініціатива посадовця, яку можна перекреслити його відставкою.
По-друге, ордер — це ще не вирок. Суд установив наявність розумних підстав вважати, що підозрювані можуть нести кримінальну відповідальність. Остаточну винуватість необхідно довести в судовому процесі. Презумпція невинуватості — не поступка путіну, а правило, яке відрізняє правосуддя від розправи.
У випадку путіна Суд також указав на можливу відповідальність керівника за неналежний контроль над підлеглими. Отже, міжнародне кримінальне право розглядає не лише дії тих, хто безпосередньо переміщував дітей, а й відповідальність керівників, які могли контролювати відповідну систему або допустити її роботу.
Отже, від самого початку йдеться про персональну відповідальність на найвищому рівні.
Чому слова «росія не визнає МКС» не закривають справу
Один із найпоширеніших аргументів звучить так: росія не є учасницею Римського статуту, отже, Суд не може переслідувати її президента. Але міжнародна кримінальна юрисдикція працює не настільки просто.
Для воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду значення має не лише громадянство підозрюваного, а й територія, на якій учинено відповідні діяння. Стаття 12 Римського статуту передбачає територіальну підставу юрисдикції, тому відсутність згоди росії сама собою не усуває юрисдикцію Суду щодо злочинів, учинених на території України.
Інакше кажучи, держава не може автоматично забезпечити своїм громадянам недоторканність за злочини на чужій території лише тим, що не приєдналася до міжнародного договору.
Ордер також часто називають «безстроковим». Точніше буде сказати, що, відповідно до статті 58 Римського статуту, він залишається чинним, доки Суд не розпорядиться інакше. Він не спливає автоматично через кілька років і не зникає зі зміною прокурора.
Час сам собою не перетворює підозру на невинуватість. Але й не замінює доказування.
Монголія і Таджикистан: момент, коли право зустрічається з політикою
Тоді виникає очевидне запитання: якщо ордер має правову силу, чому путіна не заарештовують?
Міжнародний суд не має власної поліції, тому арешт і передача підозрюваного залежать від співпраці держав та їхніх національних органів. Римський статут установлює відповідні обов’язки й процедури, але не дозволяє МКС самостійно виконувати ордери на території держав.
Цю межу продемонструвала Монголія. 24 жовтня 2024 року Суд визнав, що вона не виконала обов’язку співпрацювати щодо арешту й передачі путіна. Питання передали Асамблеї держав-учасниць. Палата також підтвердила, що особистий імунітет глави держави не перешкоджає провадженню перед МКС і не потребує окремого зняття.
Згодом подібна ситуація виникла з Таджикистаном. За рішенням від 19 березня 2026 року, путін перебував там із 8 до 12 жовтня 2025 року, але його не заарештували й не передали Суду. 7 травня 2026 року Президія МКС повідомила про передання рішення голові Асамблеї держав-учасниць.
Це не просто дипломатичні епізоди, а випадки, коли держави не виконали своїх юридичних зобов’язань. Саме тут виникає найболючіший розрив: між правом Суду вимагати арешту та його здатністю домогтися виконання.
Закон дозволяє встановити факт невиконання й передати питання Асамблеї держав-учасниць або, у відповідних ситуаціях, Раді Безпеки ООН. Проте автоматичної примусової санкції за таку відмову вона не передбачає.
Отже, було б неточно стверджувати, що порядку виконання ордера немає. Порядок є. Слабка ланка — його забезпечення, коли держава свідомо обирає непокору.
Держава-учасниця не просто висловлює підтримку міжнародному правосуддю — вона бере на себе зобов’язання. І саме в незручний політичний момент стає зрозуміло, чого вони варті.
Міжнародне правосуддя: за що відповідає путін і де його межі
Іноді можна почути: чому міжнародне правосуддя зосередилося на депортації українських дітей, коли Україна зазнала стількох інших злочинів? Але ця постановка питання применшує і сам злочин, і значення розслідування.
У березні 2026 року Комісія ООН дійшла висновку, що депортація та примусове переміщення українських дітей, а також їхні насильницькі зникнення становлять злочини проти людяності. Це не вирок МКС, але важливий висновок міжнародного розслідувального органу. Водночас жоден майбутній вирок не поверне дітям утрачених років. Саме тому розслідування, встановлення місцеперебування дітей та їхнє повернення мають відбуватися паралельно.
Однак ордер на арешт путіна стосується конкретних імовірних воєнних злочинів, пов’язаних із незаконною депортацією та переміщенням дітей. Він не є юридичною відповіддю на всю війну. Відповідальність за злочини під час війни та відповідальність за рішення розпочати агресивну війну — різні правові питання.
Повноваження МКС щодо злочину агресії обмежені спеціальними правилами Римського статуту. Закон передбачає різні механізми здійснення юрисдикції, зокрема залежно від того, чи передала ситуацію Суду Рада Безпеки ООН. Тому притягнення до відповідальності за агресію потребує окремого правового механізму.
Для цього створюється Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України. Проте й тут не можна обіцяти швидкого результату: особистий імунітет чинних глав держав, глав урядів і міністрів закордонних справ залишається складним юридичним питанням. Суспільству потрібні не завищені обіцянки, а зрозуміла стратегія: що вже можливо, що поки обмежено і над чим необхідно працювати.
Що Україна має робити, поки арешту немає
Я не вважаю чесним обіцяти арешт путіна до певної дати. Юридична можливість, політичні обставини та практична спроможність виконати ордер — не одне й те саме. Але відсутність арешту сьогодні не виправдовує бездіяльності. На мою думку, українська стратегія має спиратися на чотири напрями.
Перший — докази, які витримають суд.
Публічне обурення зрозуміле, але воно не замінює доказової роботи. Потрібні документи, свідчення, перевірені цифрові матеріали та зв’язки між конкретними діями й конкретними керівниками. Наша мета — не лише переконати аудиторію, а й створити справи, які витримають перевірку в змагальному процесі.
Другий — повернення дітей як самостійний пріоритет.
Повернення не повинно чекати завершення кримінальних проваджень. Поки суд установлює індивідуальну відповідальність, держава, дипломати, міжнародні організації та правозахисники мають паралельно працювати над поверненням дітей до родин.
Третій — конкретні вимоги до партнерів.
Недостатньо загальних декларацій про підтримку МКС. Потрібні дієві національні процедури арешту й передачі, підготовлені компетентні органи та готовність діяти, якщо підозрюваний опиниться на території відповідної держави. Римський статут вимагає від держав забезпечити у своєму законодавстві процедури для передбачених ним форм співпраці.
Четвертий — довга інституційна пам’ять.
Розслідування не повинні залежати від одного політичного сезону, керівника чи гучного заголовка. Україні потрібні сталі команди, захищені матеріали, професійна координація та зрозуміла відповідальність за кожен напрям роботи.
Міжнародне правосуддя потребує витривалості. І ми маємо організувати свою роботу так, щоб вистачило не лише обурення, а й цієї витривалості.
Якого результату ми насправді прагнемо
Ордер на арешт путіна не варто ані знецінювати, ані перетворювати на міф.
Це не вирок, не гарантія швидкого затримання і не відповідь на всі злочини, вчинені проти України. Але це судове рішення, за яким стоять конкретні підозри, потерпілі та правові обов’язки. Його значення не зникає лише тому, що виконання виявилося складним.
Я хочу, щоб у цій дискусії ми не втратили головного. Наша кінцева мета — не фотографія путіна в наручниках як символ політичної перемоги, а належний судовий процес, установлення персональної відповідальності та рішення, переконливе силою доказів.
А поруч із цим — дитина, яка повернулася додому; родина, яка дізналася правду; свідок, якого захистили; документ, який зберегли; держава, яка не відмовилася виконати свій обов’язок.
Бо міжнародне право перевіряється не тоді, коли виконувати його легко, а тоді, коли за це доводиться платити політичну ціну.
І наше завдання — домогтися, щоб цю ціну перестали перекладати лише на потерпілих.