Блог співзасновника ГО «Львів може більше» Степана Куйбіди
Останні місяці ми спостерігаємо за дискусією навколо Львівського аеропорту. Одні кричать, що його не можна забудовувати, інші, навпаки, доводять, що Сокільники мають повне право на активну розбудову. В тому числі навколо Львівського аеропорту. Особливого загострення весь цей “діалог” досяг минулого тижня, коли депутати міської ради намагались проголосувати за звернення до всіх можливих інстанцій щодо майбутнього аеропорту “Львів” та територій, які колись належали “Львівському автобусному заводу”. Намагались, але не змогли, тому звернення просто були зачитані в сесійній залі.
Але насправді в цій темі нічого нового немає: біля летовища люди будувалися і раніше, правда не в таких масштабах, як планується тепер. Але саме зараз, наприкінці 2025-го - на початку 2026-го, це питання стало чомусь критичним. Я не хочу з’ясовувати “чому” і не буду давати політичної оцінки судовим процесам, але це ідеальний момент, щоб поговорити про стратегічну конфігурацію Львова на десятиліття вперед. Так, ця тема зараз дуже непопулярна через повномасштабну війну в Україні, але я все таки ризикну, бо щиро хочу, щоб Львів розвивався.
Розпочну з кейсу Сокільників. І розпочну з “далеких” 2019-2020 років, коли на фінішній прямій був перший етап адміністративно-територіальної реформи і децентралізації. Ще тоді я всіх “утаємничених” в цю тему попереджав: конфлікт між Львовом та приміськими громадами, які не увійдуть до складу Львівської громади, неминучий. Особливо це стосувалося саме Сокільників. Але тоді десижинмейкери вирішили, що вони все краще знають і зробили все так, як ми зараз маємо. На щастя, всі їхні прізвища відомі і можливо колись вони з’являться на такій собі “дошці пошани”.
Сьогодні ми бачимо, що я мав рацію. Сокільники вже виросли зі статусу села, але виросли не тому, що вони якісь особливо успішні, а тому, що вони максимально наближені до Львова. Там будуються величезні торгово-розважальні центри, куди їздять за покупками і розвагами львів’яни, бо Львів банально не має таких вільних площ для забудови. Там відкриваються нові і нові заправки, які теж важко помістити у Львові. Там будуються люди, які хочуть жити в приватних садибах, але працюють щодня у Львові. Все це податки до місцевого бюджету Сокільників, за рахунок яких і зростає привабливість приміської громади.
Рано чи пізно, але цей ріст Сокільників повинен був привести нас до моменту, коли там з’являться апетити почати будувати, як у Львові. Для цього були обрані незагосподарьовані землі навколо злітної смуги Міжнародного аеропорту “Львів”. Тепер раптом аеропорт вирішив, що змушений йти до суду проти Сокільницької громади через її новий генплан, який передбачає будівництво десятків тисяч квадратних метрів житла прямо у приаеродромній зоні. А Львів б’є в набат, що в Сокільниках немає ані доріг, ані соціальної інфраструктури, ані каналізації, ані водогону, тому все навантаження новозбудованого там житла впаде важезним тягарем на інфраструктуру Львова.
А все тому, що Сокільники - це фактично Львів. Кордон між Сокільниками і Львовом реально можна побачити лише на адміністративній карті, якщо хтось таку знайде. А якщо подивитись на карту мереж - електричних, газових, каналізаційних чи водопостачальних, то ми побачимо, що Львів і Сокільники пов’язані між собою, як сіамські близнюки. Додайте до цього ще щоденну маятникову міграцію: люди живуть в Сокільниках, а працюють і навчаються у Львові, тому зранку змушені стояти у корках до міста, а ввечері - з міста.
Тому ми просто зобов’язані визнати, що Львову потрібна реальна територіальна ширина (тобто агломерація, яку ми почали створювати ще до повномасштабної війни), і поки ми цього не зробимо - будемо грузнути в локальних судах замість того, щоб будувати стратегію. Вже тоді ми всі розуміли, що без агломерації і Львову, і навколишнім громадам, і більш віддаленим містам та селам буде надзвичайно складно розвиватись і рости.
Хочу вірити, що згадані на початку цього кейсу звернення міських обранців таки почують в Уряді і Парламенті та після завершення воєнного стану виправлять помилку 2019-го року - скоригують адміністративно-територіальну мапу Львова і Львівщини, усунувши всі перекоси і недоліки. І хочу вірити, що співпраця в межах агломерації може зняти багато головних болів всіх учасників, лиш б знайшлась наснага та сили до пошуку рішень.
Тепер перейдемо до питання самого аеропорту і ідеї створення двох аеропортів на Львівщині, про яку нещодавно заговорив начальник Львівської ОВА.
Давайте подивимося на досвід Лондона, Парижа, Варшави, Барселони, Стамбула чи інших світових міст. Усюди діє принцип розподілу: один аеропорт безпосередньо в межах міста - для людей (бізнес та туризм), інший - за межами міста - для логістики та вантажів.
В Україні за таким принципом поки що жила лише столиця, де є 2 аеропорти. Але Львову теж пора виходити на такий рівень, особливо в межах грандіозного проєкту GO Highway (Gdańsk — Odesa). Не забуваємо, що в лютому 2022 року кардинально змінилися логістично-транспортні потоки в Україну і з України. Якщо колись майже всі вантажі прямували до наших південних портів, а звідти по цілому світу, то зараз все зовсім інакше - весь наш експорт рухається до західних кордонів України, а звідти в ЄС і по світу.
Тому місто Лева просто зобов’язане стати головним логістичним хабом на цьому шляху між Балтикою та Чорним морем. Зобов’язане, але при діючій інфраструктурі не зможе. Тому нам потрібно вже зараз працювати над її розширенням. Північну об’їзну Львова потрібно розморожувати і будувати. Вузькоколійку зі Львова до кордону з ЄС теж потрібно вже тягнути. А аеропорту “Львів” потрібне підсилення, бо наодинці він не впорається з можливим логістичним навантаженням. Не впорається навіть, якщо Сокільники не розбудуються навколо його злітної смуги.
Тому я пропоную згадати про місто Городок, яке входить до Львівської агломерації і є її активним ротором.
Там ми маємо аеродром, який в майбутньому можна оперативно і не надто дорого перетворити на новий аеропорт, адже там є готова база, яка має ідеальну локацію для “сухого порту”. Городок може стати логістичним плечем для Львова, адже знаходиться на перетині траси М-11 та залізниці, де планується захід європейської колії. Це набагато цікавіше за Стрий (хоча і ця ідея має повне право на втілення в життя), адже він набагато ближче до львівських індустріальних парків навколо Львова та має комфортний доїзд до кордонів з ЄС.
Тому, на мою думку, в майбутньому після завершення війни розподіл функцій мав би виглядати таким чином - Львівський аеропорт приймає пасажирів, а Городок бере на себе весь вантажний потік та військову логістику. Це звільнить місто від фур та шуму, створивши потужний економічний вузол у зоні агломерації, а Сокільники (якщо вони таки не стануть частиною Львівської громади) зможуть активно розвиватись, не заважаючи аеропорту та його планам.
Більше того, після завершення війни можна розпочати дискусію щодо релокації потужностей авіаремонтних підприємств. Це, на мою думку, буде більш логічним. А на базі звільнених територій можна буде планувати розвиток аеропорту “Львів”, якщо дійсно вірити в тезу, що все так погано станом на сьогодні. Але про це будемо думати після нашої перемоги.
І на завершення. Якщо б ми успішно реалізували і втілили ці два кейси, то уся логістична інфраструктура Львова зазнала б кардинальних змін. І тоді можна починати говорити про землі колишнього “ЛАЗу”.
Повністю не згоден з позицією депутатів, які тільки зараз почали перейматись майбутнім цих земель і виголошують звернення до Президента, Парламенту і Уряду.
Давайте будемо відверті - нового “ЛАЗу” там більше не буде. В радянські часи його збудували саме там, бо це була периферія Львова в безпосередній близькості до траси міжнародного значення. Зараз - ці території відчуваються ближчими до центру Львова, аніж до об’їзної, яка обʼєктивно перегружена потоком.
У нас є 50 гектарів землі в десяти хвилинах від центру міста. Досить жити ілюзіями про відродження заводу-гіганта у форматі минулого століття, яким був “ЛАЗ”. Технологічна еволюція дозволяє розмістити сучасне виробництво на 5 гектарах. А ще краще розмістити таке виробництво в одному з інвестиційних парків, які розбудовані на всіх околицях Львова. Ну а якщо ж ми все таки мріємо про виробництво автобусів, то для початку можна просто завантажити виробничі потужності Електрону.
Та й взагалі: може там давно хтось не був, але багато земель колишнього “ЛАЗу” і так вже забудована новими житловими комплексами. А про сам “ЛАЗ” нам не дають забути напівзруйновані цехи, які ще просто не дочекались своєї черги під знесення, та новозбудований торгово-розважальний центр.
Але я пропоную дещо глибше і стратегічніше підійти до цього питання і задуматись над тим, а де ж буде діловий центр Львова через 10 років? Адже історичне середмістя, де зараз розташовані всі центри прийняття рішень, захлинається в заторах. І це реально вбиває бізнес.
Я пропоную можливо радикальний, але прогресивний крок. Так, він не новий, бо його розглядали ще в минулому столітті. Може хтось і не знає, але саме тому на вулиці Стрийській - неподалік від “ЛАЗу” з’явилася багатоповерхова будівля з вертолітним майданчиком, в якій нині розташувалась Державна податкова служба. Колись ця будівля планувалася для всієї виконавчої гілки влади Львівщини - там мала знаходитись і обласна адміністрація, і обласна рада, і багато інших структур. Тобто ще в минулому столітті всі розуміли, що діловий центр Львова буде знаходитись не в історичній частині міста, а на тодішній периферії.
Тому ми спокійно можемо планувати новий діловий центр міста Львова, такий собі “Львів-Сіті”, на території колишнього “ЛАЗу” - податкова служба вже там, перенесімо туди мерію, обласну державну адміністрацію та обласну раду зі всіма їхніми підрозділами, інші органи виконавчої влади і всі справи бізнесу можна буде вирішувати у зоні пішої доступності. А ще ми маємо поруч: аеропорт “Львів”, об’їзну Львова і швидкий доїзд до нового аеропорту в Городку, а також “Арену “Львів” з її потенційною навколишньою інфраструктурою для проведення масштабних публічних заходів. Хоч Арена — це також окрема тема для розмови.
Будівлі в центрі Львова - це пам’ятки, які важко адаптувати під офіси, але вони ідеальні для готелів світового класу. Нехай вони заробляють гроші для бюджету. На вулиці Винниченка, для прикладу, замість адміністрації і ради може з’явитись готель Hilton. А Ратуша та площа Ринок можуть стати суто культурним ареалом. Там мають панувати кав’ярні, музеї, кращі світові виставки та туристи, а не чиновницькі кортежі.
І замість висновку…
Ми врешті повинні відійти від містечкових чвар і з’ясування стосунків у судах чи соцмережах та повинні навчитися мислити більш глобальними категоріями. Не можна всі стосунки з’ясовувати лише в судах чи соцмережах. Нам всім потрібно вчитись шукати консенсус і йти на певні компроміси, щоб наше улюблене місто мало шанс на повноцінне життя. Якщо ми хочемо вигравати конкуренцію в майбутньому, нам потрібно розділити: тут - діловий драйв та сучасна логістика, там - історія та культура. Інструменти у нас під рукою. Бачення ніби теж є. Потрібна лише воля почати щось робити. Бо Львів може більше…