• Головна
  • Статті
  • Програні війни Росії та справжні "архітектори" російських перемог

Програні війни Росії та справжні "архітектори" російських перемог

Чому Росія програла більшість воєн у своїй історії та завдяки кому іноді перемагала

Десятиліттями російська пропаганда створювала міф про "непереможність" російської армії. Залякували сусідів та світ своєю чисельністю та ілюзорною могутністю. Здається, груба сила - це єдине, що сьогодні має росія, тому москва й продовжує активно спекулювати та перебільшувати свій військовий потенціал.

Провали московії

Правда в тому, що росія програла більшість воєн у своїй історії. Особливо відчутні втрати були у війнах, де москва стикалася із завзятим опором або ж з технологічно розвиненішим противником. Про ці війни не любить згадувати російська воєнна історія, а російська пропаганда їх повністю замовчує.

З часу виникнення московія перебувала в рабському становищі під каблуком татарських ханів і регулярно зазнавала від них поразок. Після занепаду татарських улусів, москва ризикнула піти загарбницькими війнами проти Новгородської республіки, Литви та Польщі. У цих протистояннях москва часто програвала і мало не втратила суверенітет.

На початку XVІI століття польсько-литовські війська успішно вторгалися в Московію й двічі ставили свою людину на московський трон (так звані царі Лжедмитрій І та Лжедмитрій ІІ). У 1610 році польсько-литовсько-український гарнізон під командуванням Станіслава Жолкевського захопив та спалив Москву і два роки контролював місто. Під час такого "європейського патрулювання" навіть було придушено повстання москвичів (тоді їх загинуло приблизно 7 тисяч).

У кількох війнах москви проти Тевтонського ордену результати битв були просто вражаючими! 3 тисячі тевтонських лицарів кілька разів розгромили 50-тисячну та 60-тисячну московські армії. А в останній тевтонській війні 1,5 тисячі розбили вщент 60 тисяч московитів.

Загалом з XIII по XV століття москва програла понад 70% війн з 50, які вела на півночі і заході .

Європейські архітектори російських перемог

Певні успіхи московії з’явилися в період "європеїзації" росії. Тоді, коли Петро І почав переймати європейську військову тактику. Однак переймали не стільки тактику, скільки західних професіоналів: абсолютна більшість генералів та командувачів російської армії у XVІIІ-ХІХ століттях були етнічними німцями, французами чи представниками інших європейських націй. Адам Вейде, Франц Лефорт, Карл Рене, Карл де Круа, Георг Ольгіві, Патрік Гордон – це імена більшості командувачів і творців російських військових успіхів у XVІIІ-ХІХ. На рівні штаб-офіцерів та генералітету переважало представництво остзейських німців, поляків, фінів, які відігравали дуже важливу роль на вищих командних постах в армії аж до загибелі російської імперії у 1917 році. Вони завжди і всюди розмовляли французькою, англійською чи німецькою мовами, як, зрештою, і всі російські царі, які навіть вдома не користувалися російською.

Більше того, окрім європейського командування, солдатський склад російської імперської армії також був майже наполовину не російським. Польські, українські, фінські, балтійські, інгерманландські, грузинські рекрути становили величезну частину армії. Надзвичайно важливу роль у російських війнах відігравали й нерегулярні українські козацькі полки та воєнні формування степових народів. Завдяки усім їм армія російської імперії була величезним поліетнічним конгломератом під командуванням європейських генералів.

Наполеонівська кампанія

росіяни пишаються перемогою над армією Наполеона,. Та пропагандистський міф про начебто "російську" перемогу рясніє зовсім не російськими прізвищами генералів та командирів: Барклая де Толлі, Багратіона, Ессена, Штейнгеля, Бенніссена, Вольцогена, Пфуля, д’Алонвіля, Вітгенштейна. А ще генерала Петра Чуйкевича, про якого російські підручники скромно пишуть "происходил из малороссийского казацкого рода".

Перемогу конгломерату українських, польських, білоруських, грузинських, башкирських і татарських солдатів під командуванням європейських генералів-контрактників росіяни називають "російською", хоча прізвища авторів цих перемог говорять самі за себе.

Кримська авантюра

Ближче до середини ХІХ століття в Росії почалися тенденції "скрєпотворчості". Країна ставала все більш консервативною і закритою до західних впливів. Європейських генералів потрохи відсували від командування, а на перші місця царі почали висувати уже росіян. Результат такої політики не забарився: похід російського імператора Павла I в Індію закінчився повним провалом. Ще за кілька десятиліть росія зазнала поразки в Кримській війні (1853-1856) від об’єднаних англо-франко-турецьких військ. Відсталість російської імперії з усім її кріпацтвом, ворожістю до прогресу та гуманістичних цінностей вилилася й у воєнні провали. Війна позбавила Росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні арсенали. Російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдовське князівство, Валахію та південну Бессарабію. російський план розширення впливу на південь провалився.

Експансія в Азію

Після цих поразок російське керівництво відвернулося від Європи і почало експансію в Азію – підкорювати чукчів та бурятів. Хоча й війна з чукчами, які були озброєні луками та списами, тривала 25 років з перемінним для росіян успіхом. росіянам вдалося загарбати землі корінних народів та вийти до берегів Тихого океану. Утім зрештою поразка від Японії в російсько-японській війні стала одним зі спускових механізмів кінця російської імперії.

У Першій світовій війні слабкість російської імперії стала очевидною. Після трирічної війни проти центральних держав, росія вже не хотіла ні "об’єднувати всіх слов’ян", ні "звільняти православних Константинополя". росіяни на вулицях благали лише двох речей: хліба і миру. За умовами Брестського мирного договору 1918 року демобілізовувались вся російська армія і флот, росія зобов’язувалась виплатити 6 мільярдів марок репарацій, втрачала майже 800 тисяч кв. км території з населенням 56 млн осіб (25 % своєї європейської частини) і зобов'язувалась визнати незалежність України.

Безславною поразкою закінчилася й військова кампанія радянської росії проти Польщі в 1920 році: поляки та українці з європейською допомогою вигнали росіян до попередніх кордонів Польщі.

"Дєди ваєвалі"

У Другій Світовій війні, якою так люблять пишатися росіяни, основний тягар перемоги над нацизмом ліг на неросійські народи: українців, білорусів, грузин, вірмен та інших. До прикладу, в 1943-1945 роках українці становили 60–80% солдатів у з'єднаннях чотирьох Українських фронтів – основної потуги Червоної армії.

За роки війни у лавах Червоної армії воювало близько 7,1 млн українців. Це приблизно 1/5 від загальної кількості вояків радянської армії. Чимало українців було серед вищого командування Червоної армії: маршали Григорій Кулик, Семен Тимошенко, Родіон Малиновський, генерал армії Іван Черняховський і багато інших. Показово, що першим, хто підняв прапор над Рейхстагом, був виходець із Сумщини Олексій Берест.

А український льотчик-винищувач Іван Кожедуб став найбільш результативним асом антигітлерівської коаліції і тричі Героєм Радянського Союзу. Навіть Акт про капітуляцію Японії, який остаточно завершив Другу світову війну, приймав генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко. Народи СРСР, зокрема, українці та білоруси добре знають, чиї діди воювали і перемагали, а чиї у спини стріляли в "заградотрядах".

А якби в німців було на тисячу танків більше

Без західних союзників та колосальної військово-технічної допомоги США та Британії СРСР навряд чи вистояв би проти Німеччини. І йдеться навіть не про 10 тисяч літаків, 4 мільйони тонн бензину, їжу, одяг чи півмільйона вантажівок та джипів, які дали Радянському Союзу по ленд-лізу.

Саме лише відволікання ресурсів Німеччини на боротьбу з британським флотом рятувало долі цілих фронтів на радянських теренах. До прикладу, на будівництво одного великого військового корабля Третій Рейх витрачав стільки ж металу, як на одну тисячу танків. А тепер уявімо результат Сталінградської чи Курської битв, якби в німців було на тисячу танків більше? Якби Гітлер кинув ресурси на сухопутні перемоги, а не на морські битви? Однак метал для цих танків пустили на дно американські та британські моряки, які своєю боротьбою з німецьким флотом уможливили радянські перемоги на сході.

Безславна Фінська війна

Одна з найганебніших для росіян загарбницьких воєн – фінська, яка почалася в листопаді 1939-го року. Це приклад того, що росіянам здатна "наваляти" навіть маленька мирна країна з нечисленним населенням. Показово, що коли російська пропаганда почала просувати ідеї "фінляндизації" України, що означає нейтральну, слабку і залежну від росії країну, росіяни й уявити не могли, що українська «фінляндизація» означатиме для них такі ж втрати, як у безславній фінській воєнній кампанії.

Почавши агресію з брехні про начебто напад маленької Фінляндії на СРСР, Радянський союз мільйонною армією обрушився на невелику мирну країну. Однак розрахунок росіян на бліцкриг не виправдався, так само, як і не виправдався він сьогодні у війні з Україною. Фіни показали, що переважаючого за силою супротивника можна успішно знищувати, незважаючи на те, що СРСР кинув на фінський фронт майже половину своїх активних дивізій.

Лінія Маннергейма

Щоб якось пояснити своїм громадянам і світові, чому найбільша в світі держава з мільйонними арміями три місяці не може здолати прикордонного опору фінських військ, московська пропаганда вигадала міф про так звану "лінію Маннергейма". Радянські військові стверджували, що начебто фінська оборона на Карельському перешийку спиралася на надзвичайно міцний і збудований за останнім словом техніки залізобетонний оборонний вал, який можна порівняти з лініями Мажино та Зігфріда, і який жодна армія ніколи не проривала. Радянська пропаганда розповідала про мільйонні мінні поля, титанічні оборонні споруди та інші вигадки. А ще цілком серйозно говорила про бункери з м’яким резиновим покриттям на даху (!), від якого бомби відстрибували і вибухали в повітрі, тож фінські укріплення залишалися цілими (!!!). Фантастичність таких розповідей викликала сміх навіть у дітей.

Насправді ж на будівництво "лінії Маннергейма" витратили менше бетону та заліза, аніж на будівництво оперного театру в Гельсінкі. Тобто лінію утворювали лише нечисленні кулеметні гнізда та два десятки збудованих дотів, між якими були прокладені траншеї. До того ж оборонна лінія не мала глибини. А її міцність - це результат мужності фінських солдатів, а не твердості споруд.

Після трьох місяців боїв та нещадного бомбардування столиці Фінляндії, радянські війська все-таки прорвали лінію. Вони назвали це "подвигом, рівного якому не було в історії всіх воєн".

У ході війни фіни втратили близько 23 тис. солдатів, які загинули або пропали безвісти. А от оцінки радянських втрат мають суттєві розбіжності. За 105 днів, СРСР втратив від 422 до 722 тисяч убитими, пораненими, обмороженими й полоненими. Це до 40 % бойового складу задіяних частин. Крім цього було засвідчено чисельні провали в бойовій, організаційній і технічній підготовці радянської армії.

Після тримісячної війни в якій СРСР закидав Фінляндію трупами своїх солдатів, фіни, зрештою погодилися на "мир". Вони втратили 10% території, але зберегли свободу та суверенітет. А маріонетковий уряд, який Москва хотіла на початку війни встановити в цій країні, так і не був насаджений.

З нападом Німеччини на СРСР фіни долучилися до ворога свого ворога. Блокада Ленінграда стала розплатою росіянам за криваву війну проти Фінляндії. Однак фіни обрали собі поганих союзників і з поразкою Німеччини в Другій світовій наступила так звана "фінляндизація". СРСР був у числі переможців у Другій світовій та мав підтримку Заходу. Однак це не затьмарило пам’яті успішного спротиву радянським окупантам.

Провали в Україні

Не вирізнилася ефективністю армія Російської Федерації і в 2014 році, коли воювала проти тоді погано озброєної, політично дезорієнтованої, слабо організованої української армії в умовах домінування в інформаційній війні. Навіть під час першої агресії проти України в 2014 році Росія не досягла поставлених цілей в Україні.

Ніхто ж не повірить, що ціллю воєнно-диверсійної спецоперації "Русская вєсна" була третина Донецької та Луганської областей. росіянам тоді так і не вдалося захопити весь Донбас через мужній опір Збройних Сил України.

Про козаків і Конотоп

Загалом в історії москва ніколи не мала змоги перемогти Українську державу з повноцінною армією, організованим тилом та єдиним політичним керівництвом. У часи Руїни, у XVII-XVII століттях, воювати доводилося проти українських гетьманів, на противагу яким тоді було ще декілька самозваних гетьманів з тисячами прихильників. І тоді московія воювала не стільки проти всієї козацької потуги, скільки використовувала принцип "поділяй і владарюй".

В історії була лише одна битва, коли московити зіткнулися з організованим військом Української держави – 1659 рік Конотопська битва. Українські козаки разом з кримськими татарами тоді завдали такої нищівної поразки російській імперії, що цар хотів покидати москву і тікати за Волгу. Але тоді московитам вдалося перемогти українців руками … самих українців. Агенти москви організували проти гетьмана Виговського повстання авторитетних полковників Івана Сірка, який напав на Крим, та Івана Богуна. Розпалюючи між українськими елітами взаємну ворожнечу, московія невдовзі знову відновила спроби захопити українські землі. Але Конотопська битва залишилася яскравим символом української перемоги над північними окупантами.

УНР та УПА

В часи УНР москва також використала хаос, політичну роз’єднаність, анархію та отаманщину в Україні для встановлення свого панування. Вступаючи в союзи з українцями-махновцями та українськими повстанськими отаманами проти Директорії УНР, росія перемагала не стільки Україну, скільки лише окремі українські партизанські формування.

Боротьба з УПА також була війною проти партизанів, які не мали власної воєнної промисловості та потужного тилу. Але й цієї боротьби з бандерівцями росіяни досі лякаються.

Очевидно, в 2022 році російські генерали переплутали каральні акції червоноармійців проти повсталих українських селян та війну проти сильної та організованої Української держави. росія практично немає військових, які мають досвід війни проти організованої багатомільйонної держави з повноцінною армією, танками, авіацією, протиракетною обороною і військовою промисловістю.

Україна не Чечня

Бомбити афганських чи чеченських піхотинців – це одна справа. А от воювати з противником подібним за структурою озброєння – з таким російські війська не зіштовхувалися від 1945 року.

Саме тому, зіткнувшись з організованою українською обороною у 2022 році, російська армія й не може виконати поставлених завдань "захопити Україну за три дні". росія виглядала сильною проти слабких і дезорганізованих противників, а з арміями, які чинять опір росіяни завжди мали проблеми.