Розбираємо, що потрібно зробити, щоб зоозахисний закон спрацював
В Україні добре знають, що зробив волонтерський рух для нашої армії, оборони від агресора та національної безпеки. У тіні цього руху існує ще один, не менш масштабний і важливий. Це неймовірна кількість небайдужих людей, які намагаються на наближених до себе територіях хоч якось полегшити життя, а іноді і врятувати, тварин. Прилаштуванням, турботою, шматочком їжі, компенсацією неспроможності державних та місцевих органів влади. У Львові яскравий приклад такого середовища — це Спільнота собачників Львова.
Тривалий час життя та здоров’я багатьох тварин тримається на волонтерах та небайдужих. Їх не завжди помічають і вони не мають фінансових можливостей врятувати всіх. Зараз тему захисту прав тварин підняли на новий рівень. Наприклад, впродовж останніх років на вулиці українських міст регулярно виходять Марші за захист прав тварин.
На жаль, найважливіші небезпеки для тварин з року у рік не стають меншими, а багато посадовців і велика частина українського суспільства залишаються "глухими" до цієї проблеми, вважають її другорядною.
"Нас дістало, що Парламент ігнорує більшість зоозахисних законопроєктів. Нас дістало, що знущання з тварин все ще продають як розваги. Нас дістало, що живодерів виправдовують суди. Нас дістало, що жорстокість до тварин з кожним днем лише множиться", — таке можна побачити у анонсах маршів.
Що українці вимагали на відповідних маршах? До прикладу, заборонити полювання та тестування на тваринах косметики й побутової хімії; зачинити хутрові ферми, контактні зоопарки і не використовувати тварин в цирку; заборонити експлуатацію тварин для жебракування та фотопослуг; заборонити функціонування притравочних станцій; припинити масові вбивства та евтаназії безпритульних тварин; внести тварин, які на межі зникнення, до "Червоної книги"; а ще розвитку центрів реабілітації тварин, створення зоополіції.
Вимоги волонтерів та захисних маршів були почуті і різні українські влади повільно, але почали приймати рішення у відповідь. У листопаді 2021 року набув чинності ухвалений Верховною Радою законопроєкт 2351, який має на меті захистити тварин від жорстокого поводження. Багато вимог зоозахисників знайшли своє відображення у законі, але скепсис і побоювання викликає те, що в Україні багато гарних законів, банально, не працюють, а відповідальні органи їх відверто саботують.
Новий зоозахисний закон: які «традиції» треба змінити
Ставлення/турбота до слабших та незахищених — яскравий маркер для оцінки людяності та цивілізованості суспільства та держави. Захист тварин — це не лише справа честі людей і показник сили суспільства. Погодьтесь, що велике занепокоєння викликає майбутнє суспільства, в якому деякі діти та молоді люди вважають нормою знущання над тваринами.
Тому своє ставлення до тварин мають змінити не тільки законодавці і політики, але й багато людей. Те, що в країні важко живеться людям, не означає, що тварини мають бути позбавлені прав і що вони мають бути незахищеними.
Якщо оцінювати норми закону без юридичної складної мови, то документ наклав заборону на багато дій, які українці звикли вчиняти щодо тварин. Комунальні підприємства у областях України тепер не зможуть регулювати чисельність безпритульних тварин масовими і необґрунтованими евтаназіями. Дозволені лише гуманні методи: біостерилізація та прилаштування.
Що говорить закон
Заборонені будь-які форми знущання над тваринами. Їх не можна вбивати незважаючи на те, що вона "курок їсть". Не можна топити чи вбивати новонароджених цуценят. Тварин не можна отруювати (зокрема і щурів), це загрожує тим, що підняти отруту можуть не лише коти та собаки, а й діти.
Евтаназія відбувається лише згідно з медичними висновками ветеринара про сказ чи іншу небезпечну хворобу, а не самовільним рішенням господаря. Не можна розводити птицю для фуа-гри, адже це супроводжується їх насильним годуванням. Тварин не можна використовувати як мішень для стрільби. Не можна і замуровувати тварин у підвальних приміщеннях, де, як ми знаємо, часто знаходять прихисток безпритульні коти та собаки.
Заборонено завдавати домашнім тваринам страждання або пригнічення, тобто велика собака не може сидіти цілий день у клітці без вигулу декілька раз на день. Їх не можна бити, як це роблять заради "дресирування", використовувати удушення чи електричний струм. Тварин не можна травмувати, прив'язувати до машин/мотоциклів та примушувати до бігу. Також тварин не можна натравлювати на інших, що означає автоматичну заборону притравочних станцій, застосування тварин у полюванні, боїв між тваринами.
Є окрема заборона на те, щоб залишати тварину в закритому салоні автомобіля при високих чи низьких температурах. Неодноразово можна було бачити як тварини страждали у зачиненій машині від спраги і їх доводилось визволяти.
Також не можна залишати домашню тварину прив'язаною без нагляду в громадських місцях, поблизу зупинок, магазинів тощо. Це часто створює не лише психологічний стрес, але й небезпечно для тварини.
Заборонено також і дарувати домашніх тварин як призи, нагороди чи премії. Не можна жебракувати з тваринами, зокрема, безпритульними. Окрім того заборонена і пропаганда жорстокого поводження, зокрема, публічне та інше схвалення таких дій, заклик до таких дій інших людей.
Також закон висуває власникам тварин вимоги щодо вигулу, встановлює відповідальність за неприбирання екскрементів. Відповідальність за порушення правил стартує з 16 років. Вона може бути як адміністративною, так і кримінальною, тобто і з тюрмою до 8 років.
Жорстоке поводження — головна загроза для тварин і для людей
Жорстокість до тварин продовжує зашкалювати. В українських ЗМІ можна побачити заголовки: "заманював на подвір’я та їв собак", "безпричинно стріляв у собак з пневматичної зброї", "зв’язали і кинули у мішку в річку", "на очах дітей тягнув собаку і повісив", "прив’язав до машини і тягнув по дорозі", "викинув тварин з 9-го поверху будинку", "тримали удома голодними". Є ще й нова небезпека для тварин — знущання над ними на камеру для лайків у соціальних мережах.
І проблемою є не тільки жорстокість щодо тварин, а й покарання тих, хто скоює такі злочини. Чому? Бо суди відпускають і не карають шкуродерів-догхантерів. Бо правоохоронні органи часто належно не виконують своїх функцій. Бо корупція. Бо серед багатьох людей, у тому числі публічних, є такі, які не засуджують, а ще й виправдовують насилля. Догхантерів реально переслідують лише за вбивства і то не завжди.
Проблема окрім корупції має і фінансовий аспект, а саме дефіцит бюджетних коштів та невиконання державою власних функцій. Центральна та місцеві влади часто системно не беруться за адопцію і гуманне регулювання чисельності, часто використовують тему для списування коштів.
У місті Нетішин міськрада не тільки заборонила підгодовування безпритульних тварин, а й там ще штрафували за таку добру справу мешканців. За логікою чиновників, годувати треба лише в певних місцях і їм не зрозуміти, що собаки і коти не будуть "гуглити" і приходити у "відведені місця". І таких прикладів негуманної політики можна знайти чимало.
Що потребують собачки та що їм не подарує новий закон
За деякими оцінками безпритульних котів і собак у Львові близько 6 тисяч. І це один з наслідків людської поведінки. Бо, на жаль, господарі нерідко викидають тварин на вулицю, де ті продовжують розмножуватися. Також це є наслідок неконтрольованого і безвідповідального розведення тварин. У підсумку, права власності не визначені і невідомо якого господаря карати.
На львівських вулицях проживають різні собачки. Одні є повністю безпритульними і виживають лише за рахунок самостійного пошуку їжі, нерегулярних підгодовувань. Багато з них не виживають, особливо взимку. Є також і частково безпритульні, які отримали прихисток на території певних промислових підприємств. Вони отримують доволі регулярне харчування, можливо, навіть мають собачі будки або павільйони для сну.
Ті, хто не часто взаємодіють з такими чотирилапими, не усвідомлюють, що собачки потребують більше, ніж місце для сну та шматок їжі. В ідеалі тварини потребують не тільки комфортних умов для проживання, регулярного якісного харчування та постійного доступу до чистої питної води. Також вони потребують людського тепла, контакту, рухливих ігор, комунікації з іншими собаками, планових щеплень, медичної допомоги, захисту від кліщів, інших паразитів та хвороб. Очевидно, що прожити все життя у клітці чи на прив’язі не є мрією жодної тварини.
На вулиці собачки окрім голоду, зимового холоду, дощів також зустрічаються з людською агресією, жорстокістю, отруєннями, небезпечними для нервової системи феєрверками. У Львові, що активно розбудовується, часто території-прихистки безпритульних тварин зникають і на їх місцях виникають будівельні комплекси.
Кілька реальних прикладів лише з кількох львівських вулиць
Історія Рижиків
Місцеві кажуть, ці собаки охороняли підприємство, яке зникло після зведення там низки будинків. Уже не перший рік кожного дня вони приходять сюди, весь день сплять просто неба, незважаючи на сніг чи дощ. Вони очікують на харчі, які приносять люди (за що особлива вдячність), на кашу та іншу їжу, якими їх годують працівники підприємства-забудовника.
Пухнатики дуже ніжні, без жодної агресії, люблять, коли їм чухають животик чи спинку. Але що з ними буде, коли будівництво завершиться і тут оселяться люди? Не менше турбує, що вони так активно бігають через дорогу, де "літають" машини. Деяких собак тут збивали автівки.
Сірко та Рижа, брат і сестра
Зовсім поруч живе ще одна парочка — Сірко (або Вовчик) та Рижа, брат і сестра. Колись їх призвели сюди з села. Вони жили і харчувались на території двох сусідніх підприємств, а також на одному з будівництв. Рижа гавкає, коли захищає свою територію, але вона теж дуже ніжна, з задоволенням перевертається на спину, бо любить як їй чухають животик. Після отримання їжі вона відходить у сторону, щоб скуштувати її на самоті.
Сірко часто може вести себе як панство. Деколи він може взяти їжу лише з руки, або навпаки, лише з землі. Він веде себе поважно, стримано, хоча теж дуже любить, щоб його погладили по голівці, деколи навіть проситься сам.
Разом з Рижою і Сірком на одному з підприємств живуть ще дві собачки.
Історія Мухтара
На цій же вулиці можна зустріти і Мухтар. Він теж живе на території одного з підприємств: має будку, де ночує, вольєр. Його регулярно годують і випускають прогулятись. Навколо уже тривають нові забудови і доля Мухтара, на жаль, теж може змінитись.
Мухтар ветеран, йому 14 і проживає тут давно. Він вже старенький, майже беззубий. Колись усю його родину отруїли і він один, кому вдалось вижити. Собака має чудовий апетит, любить увагу, особливо коли його гладять по голові та спині.
На цій же вулиці також проживала і одноока собачка-мамочка. Як мені розповідали місцеві, які її годують багато років, невідомі викололи їй око і хотіли повісити. Вона вижила, але, на жаль, більше не довіряла людям, не підпускала до себе навіть тих, кого знає багато років. Через це працівники ЛКП Лев кілька раз не могли її зловити і простерилізувати. Не один раз вона народжувала на вулиці щенят, яким доводилось жити у складних вуличних умовах, які полегшив забудовник і люди, які дали цим бідакам будку та харчування. Згодом усі ці щенята знайшли дім у Львові чи біля Карпат, а мамочка потрапила у ЛКП Лев, де, на жаль, через її абсолютну неконтактність їй так і не змогли знайти новий дім. Вона повернулась назад.
Заклик замість висновку
Загалом лише на одній малій вулиці проживає мінімум 10 собак. Були часи, коли їх тут проживало понад 15. За кожним з цих різних за складністю життів різна історія та умови. Кожна ця собачка — індивідуальність зі своїми "фішками". І найбільша їх надія на подальше життя і найбільша для них небезпека одна і та сама — людина. Хороша чи погана.
Новий зоозахисний закон, якщо його належно дотримуватимуться, зможе врятувати чимало тварин. Зараз потрібне більше фінансування муніципальних програм зі стерилізації, розширення притулків порятунку, інформаційні кампанії з прилаштування, з гуманізації суспільства у ставленні до тварин, з пояснення людям важливості їх життів.
Також потрібно навести порядок з хаотичними розведеннями, можливо, підвищити податки на купівлю породистих собак, щоб стимулювати порятунок собак з притулків та вулиць. Варто ввести ефективну реєстрацію власності та сильнішу відповідальність за викидання тварин. Треба, звичайно, і реальне переслідування злочинців за жорстокість, за будь-які форми знущань.
Доброта, співчуття, допомога
Життя братів наших менших поки що у значній мірі залежить від індивідуальної доброти, співчуття, допомоги кожного мешканця міст. Ми не можемо врятувати усіх, але можемо врятувати багатьох. Врятувати того, хто на ваших очах потрапив у біду чи потребує допомоги. Ми можемо озирнутись навколо і підтримати тих, хто є на сусідніх вулицях. Взяти когось до себе, допомогти з прилаштуванням, дати поїсти, підтримати волонтерів. Для когось саме ви можете стати порятунком, можете стати доказом, що людина є другом. Ви можете знайти однодумців. Ділитись з іншими власною гуманною діяльністю. І, звичайно, вимагати від центральної та місцевих влад нових управлінських та фінансових рішень.