Перша Конституція України часів незалежності була написана та затверджена, в тому числі, й завдяки непересічному внеску львівських правників та депутатів, завдяки наполегливій праці яких суверенна українська держава нарешті отримала Основний Закон.
Драйвер державотворення
Роль Львівщини у всіх державотворчих процесах України завжди була надзвичайно вагомою, а подекуди наша область виконувала роль загальнонаціонального П’ємонту та промоутера демократичних змін. Саме на Львівщині ще в кінці 1980-их років, у місті Стрий, вперше в Україні вивісили синьо-жовтий прапор на ратуші. Саме в нашій області стартували перші національно-демократичні партії, в яких галичани стали найактивнішими діячами, які підштовхнули радянську імперію до розпаду, а Україну – до незалежності. З ініціативи Львівщини в березні 1991 року у трьох західноукраїнських областях провели референдум, на якому люди сказали «так» незалежній Україні та «ні» СРСР.
Цю подію пізніше назвали «репетицією» Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, на якому понад 90% громадян України підтримали незалежність.
На зорі незалежності Львівщина відіграла детонуючу роль національно-визвольного руху та була беззаперечним драйвером цього процесу. Не менш вагому роль відіграла Львівщина і в процесі створення та затвердження першої української Конституції, за яку політики боролися впродовж шести років.
Попри те, що вперше питання про нову Конституцію було порушено ще 1990-го року, і вже 3 жовтня було створено Конституційну комісію для роботи над проєктом Основного закону, затягування цього процесу призвело до того, що незалежна країна понад шість років жила з радянською конституцією УРСР. І такий статус-кво цілком задовольняв впливові політичні сили, які бажали якомога довше законсервувати розгортання демократичних реформ. Чимало громадян і значна частина вітчизняної політичної еліти у той час жила ще в парадигмі радянських міфів і комуністичного світогляду, і всіляко опиралася новим віянням.
Битва за Конституцію
Протягом усіх перших років незалежності комуністичні сили (колишні «партократи», комуністи, соціалісти та ліві популісти) гальмували конституційний процес і намагалися зберегти в Основному законі гасла конституції УРСР. У ході багаторічних перемовин та роботи конституційних комісій, де в боротьбі за державну мову та статус російської, символіку та розподіл гілок влади і власності переплелися інтереси комуністів, націонал-демократів та президента Леоніда Кучми, нарешті вдалося вийти на фінішну пряму.
У квітні 1996 року 10 депутатських фракцій (без соціалістів та комуністів) створили міжфракційну групу з розробки Конституції під керівництвом заступника голови Народного Руху України, представника Львівщини, Олександра Лавриновича. На її основі була сформована Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції. При підготовці до другого читання до проекту Конституції України ця комісія врахувала приблизно 6 тисяч поправок.
26 червня президент Леонід Кучма, опираючись на рішення РНБО про засудження зволікання прийняття нової Конституції, що в свою чергу, загострювало соціально-економічну ситуацію в державі, видав указ про проведення всеукраїнського референдуму у вересні 1996 року щодо прийняття нової Конституції, в якій левова частина повноважень відводилася би главі держави.
Це могло обернутися для депутатів парламенту достроковим розпуском, тож наступного дня законодавча гілка влади вирішили не припиняти засідання до остаточного ухвалення Конституції. Напружена робота над документом не припинялася навіть вночі, а сама ця доленосна подія увійшла в історію України під назвою «конституційна ніч» 27-28 червня, коли депутати, без перерви, протягом майже 24 годин поіменно голосували по кожній статті. Комуністи та ліві сили намагалися закріпити в Конституції радянські пропагандистські ідеологеми на кшталт тоталітарної символіки, російської державної мови та домінування державної власності.
Зрештою, на ранок 28 червня 1996 року, Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України. За Основний закон проголосувало 315 депутатів. Це була визначна перемога проукраїнських демократичних партій, пропрезидентських сил та національного табору, який їх підтримав, над комуністами, які тривалий час не бажали нічого змінювати.
Визначальну роль у боротьбі за Конституцію відіграли депутати від націонал-демократичних сил, значна частина яких представляли Львівщину: Ігор Юхновський, Степан Хмара, Василь Пинзеник, Лесь Танюк, Євген Жеребецький, Дмитро Чобіт, Тарас Стецьків, Ярослав Кендзьор, і загалом декілька десятків депутатів, які працювали в численних конституційних підготовчих комісіях. Завдяки наполегливій боротьбі та праці, в тому числі й наших земляків та депутатів обраних від Львівщини, Україна нарешті виборола Конституцію після багатьох років політико-правової тяганини.
Конституція України була позитивно оцінена й міжнародною спільнотою, адже декларувала загальнолюдські, загальноєвропейські принципи. У першому варіанті Конституції України визначалася сильна президентська влада за французькою моделлю (президентсько-парламентська республіка, яку запровадив Шарль де Голль у Франції), гарантувалася приватна власність, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної.
Водночас, чимало політичних опонентів пізніше закидали українській Конституції її некласичний для Європи типаж. Адже з таким розподілом повноважень серед країн Західної Європи виділяється лише Конституція Франції 1958 року, яка була прийнята за ініціативою генерала Шарля де Голля під час внутрішніх заворушень в країні та можливої загрози громадянської війни, і президентсько-парламентська форма правління визначалася найкращою для встановлення порядку та стабільності.
Однак сильна президентська влада не була до вподоби Верховній Раді, у складі якої тоді вже перебувало чимало впливових економічних сил. Саме тому в політичній історії України Конституція змінювалася п’ять разів в частині розподілу повноважень між парламентом та президентом, і останнє повернення до конституційної реформи 2014 року навряд чи видається останнім.
Львівські «архітектори» Конституції
Не останню роль у конституційному процесі та затвердженні української Конституції відіграла низка представників Львівщини, зокрема Олександр Лавринович — народний депутат 2-го скликання, обраний у 274 виборчому окрузі (Львівська область). Тогочасний заступник Голови комітету з питань правової політики і судово-правової реформи, координатор парламентської фракції Народного Руху України по праву вважається одним із «батьків-засновників» української Конституції.
Вагому функцію остаточного «шліфування» тексту Основного Закону України здійснювала узгоджувальна депутатська група з питань мови у складі з впливовим представником Львівщини Степаном Хмарою, який відзначився найбільш безкомпромісною позицією у захисті українських інтересів.
Значний внесок у формування тексту Конституції здійснив представник львівської юридичної школи Василь Костицький – доктор юридичних наук, професор, академік Національної Академії правових наук, народний депутат I, II, III скликань, який став співавтором основного тексту Конституції України. До цього варто додати й клопітку роботу десятків львівських правників та нардепів у складі багатьох конституційних комісій, які впродовж шести років конституційного процесу, всупереч політичним перешкодам, домагалися затвердження Основного закону для молодої української держави.
Попри численні подальші спроби змінити чи підкоригувати Конституцію, що зрештою властиво для всіх країн і є звичною справою для правової еволюції держави, українська Конституція 1996 р. закріпила правові основи держави, суверенітет, права і свободи українських громадян. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Ухвалення багатостраждальної Конституції стало спільною перемогою всього українського народу, однак вагомий внесок правників та депутатів Львівщини у справу державного будівництва, підтверджує непересічну роль нашої області, не лише в революційних подіях та в критичних моментах української історії, але й у процесах державного будівництва.