У ніч на пʼятницю, 13 червня, Ізраїль атакував Іран: його ППО, ядерні обʼєкти з персоналом та штаб Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). У результаті вбиті високопоставлені військові, розробники ядерної зброї і, найголовніше, – зруйновані ядерні обʼєкти, які могли значно посилити позиції Тегерана в регіоні. Виявилося також, що російські системи ППО не можуть протистояти ізраїльським збройним силам, а тому в один момент залишили іранське небо без прикриття. Уряд Ізраїлю заявляє, що це тільки початок спецоперації. Якщо Іран надумає завдати удару у відповідь, то наступними цілями будуть іранські нафтопереробні підприємства та, можливо, вся енергетична інфраструктура. Що завдасть по й так підсанкційній економіці країни нищівного удару.
До такого радикального кроку Ізраїль змусила непоступливість «режиму аятол» щодо зупинки ядерної програми. Перший день спецоперації, а світом уже прокотилася хвиля звинувачень на адресу ізраїльтян у змові з Путіним і в намаганні перемістити фокус уваги світу з України на «нову» війну на Близькому Сході. Зрозуміло, що російська та китайська пропаганда працюватимуть на розкол західного світу. Щоб викликати колотнечу і цим вкотре скористатися.
Насправді ж початок спецоперації Ізраїлю проти Ірану потрібно розглядати як першу безпосередню атаку на «тріаду зла», до якої входять авторитарні та терористичні режими Росії, Ірану та комуністичного Китаю. Росія та Іран відверто продемонстрували свою агресивну позицію до Заходу через війну проти України. Росія розпочала війну, а Іран усіляко підтримав її зброєю, ракетами, шахедами і спеціалістами з налагодження виробництва безпілотників. Понад три роки іранські шахеди та їхні аналоги вбивають українців, руйнують енергетику і нищать її міста і села. Протягом усього часу російсько-української війни Тегеран був не тільки надійним союзником і партнером Росії, але й головним збурювачем неспокою на Близькому Сході. Що було надзвичайно вигідно Росії.
Саме Іран був натхненником і спонсором головних терористичних рухів у регіоні, таких як ХАМАС і Хезболла. Дійшло до того, що через Хезболлу Ірану вдалося взяти в заручники цілу країну – Ліван, отримавши можливість безпосередньо тероризувати ракетними обстрілами Ізраїль. А завдяки російським військовим базам та спільному військовому втручанню у громадянську війну в Сирії – взяти під негласний контроль ще й цю країну. Фактично Росія та Іран були головною опорою режиму Башара Асада в Сирії.
Завдяки такій російсько-іранській співпраці Іран взявся за створення так званого «шиїтського півмісяця» із Сирії, Іраку та Лівану. Союзництво Росії з Іраном давало їй можливість впливу на терористичні та ісламські радикальні рухи. Змушувало США, Європу і навіть Ізраїль рахуватися з «інтересами» Росії на Близькому Сході. Саме цим пояснюється намагання американців та ізраїльтян не зіпсувати відносини з Путіним, а деколи навіть використовувати його як посередника або контактну особу. Здається, саме цим пояснюється «стримана» політика Єрусалима щодо Києва. Сюди ж варто зарахувати спільні ритуальні танці навколо історичної політики. Хоча насправді аж такими безневинними вони не були, бо Росія використала як претекст нападу на Україну надуману «денацифікацію». І ті, хто погоджувався на таку відверту інструменталізацію історії, зокрема Голокосту, мали б відповісти.
Побутує також думка, що завдяки контактам між премʼєром Нетаньягу та Путіним не раз вдавалося запобігти ударам з території Сирії або Лівану по Ізраїлю. Що участь у «параді перемоги» давала шанс Нетаньягу, що ізраїльські удари по базах терористів залишаться без відповіді. Усе це була непроста гра маленької країни в оточенні ворожих і терористичних режимів.
Однак усе змінили дві події: падіння режиму Башара Асада в Сирії та загроза швидкої появи ядерної зброї в Ірані. І обидві тісно повʼязані з Росією. Із зміною влади в Сирії Росія й Іран втратили важливі позиції в регіоні. Постало питання закриття російських військових баз, а іранські проксі змушені залишати територію цієї країни. У країні частково посилилися турецькі впливи, а нове керівництво обрало компромісний шлях. До всього, ізраїльська «пейджерна» спецоперація завдала нищівного удару по верхівці Хезболли і послабила терор у Лівані. Тому в Ірану і Росії, щоб зберегти впливи в регіоні, залишився один шлях – пришвидшений перехід Ірану в статус ядерної держави.
Розпочалася свого роду гонка за розробку ядерної зброї в Ірані. І тут Росія виступила в ролі головного спонсора «режиму аятол», передавши Тегерану ядерні технології і на певний час знову перетворившись на сильного гравця. Виступи США за припинення Іраном програм зі збагачення урану мали чисто терапевтичний характер. Спроби президента Трампа укласти «угоду» про згортання ядерної програми викликали лише насмішки з боку Тегерана.
Не ловила ґав і Росія. Розуміючи тягу Дональда Трампа до «оборудок», Росія запропонувала себе в ролі посередника між Тегераном та Вашингтоном. За її планом, для зменшення напруги вона могла спробувати вмовити Тегеран «відмовитися від надлишкових ядерних матеріалів», дозволити вивезти їх і переробити на паливо для атомних реакторів. У Єрусалимі добре розуміли, що це та сама тактика, що й у переговорах про перемирʼя в Україні. І це ніщо інше, як затягування часу. Що в цьому випадку загрожувало тим, що Іран у будь-який момент поставить світ перед фактом, що він – ядерна держава.
Проте Ізраїль вирішив більше не повторювати помилок і не вірити в чудеса американської дипломатії та добрі наміри Росії. Хоча треба розуміти, що сьогоднішній удар по Ірану не був діями на власну руку. Йому передувала серйозна дипломатична робота з сунітськими монархіями на Близькому Сході і військова допомога Ізраїлю з боку США. Це також політика ціноутворення на енергоносії з чіткою тенденцією на поступове усунення з ринку російської та іранської нафти.
Взаємосуперечливі заяви Дональда Трампа в цьому випадку слід сприймати як камуфляж та відвертання уваги. Це той раз, коли треба дивитися не на слова, а на дії. А поки що ми чуємо, що британські та американські сили допомогли знищити всі іранські шахеди ще на підльоті до Ізраїлю. Що США готові захистити і себе, і Ізраїль у випадку нападу.
Залишається відповісти на питання: до чого тут Китай? Для того, щоб відповісти, буде не зайвим нагадати, що Росія та Іран є свого роду збройним авангардом Китаю у війні проти західного світу. Китай вправно використав Росію та хворі амбіції диктатора Путіна, щоб розвʼязати повномасштабну війну проти України. А завдяки зближенню з Іраном неймовірно посилив свої впливи на Близькому Сході.
Ще донедавна Китаю вдавалося не фігурувати напряму у конфліктах із західним світом. Однак логіка останніх подій неухильно веде до висновку, що Китай – це лідер у «тріаді зла». Гляньмо на коротку хроніку подій. 2021 рік – Китай підписав стратегічну угоду про партнерство з Іраном. Тут є все: і торгівля підсанкційними продуктами, і військова співпраця. Своєю чергою Іран став членом китайської ініціативи «Один пояс, один шлях», продемонструвавши, на чиєму він боці.
2025 рік – Росія та Іран стають стратегічними партнерами, підписавши Договір про всеохопне стратегічне партнерство. До всього, Росія, Іран та Китай регулярно проводять спільні військово-морські навчання. Останні з них – «Пояс безпеки» – відбулися в березні 2025 року поблизу іранського порту Чабахар в Оманській затоці.
І ближче до теми ізраїльського удару по Ірану: у травні 2025 року в Пекіні відбулася тристороння зустріч заступників міністрів закордонних справ Китаю, Росії та Ірану, де обговорювався заклик США відновити переговори з іранської ядерної програми. І що закінчилося закономірним результатом: Іран відхилив пропозицію, мотивуючи це тим, що не збирається вести переговори «під тиском». Стає зрозуміло, що Китай не дав згоди на деескалацію напруги в регіоні, щоб не втратити там важелів впливу. «Тріада» в такий спосіб прийняла виклик. І тепер уже її дві складові перебувають у стані «гарячої» війни.
Проте Китай не поспішає підвищувати ескалацію безпосередньо у себе в регіоні. Він постійно активізує точки напруги подалі від своїх берегів, випробовуючи рішучість та єдність західного світу. Це не скасовує протистояння США і Китаю. Воно проявляється на фронті війни Росії проти України, у підтримці Ізраїлю на Близькому Сході, в економічному змаганні цих двох гігантів і у змаганні за впливи у світі.
У звʼязку з цим треба памʼятати, що якби не пряма економічна та військова допомога (через його проксі – Північну Корею) з боку Китаю Росії, то в Росії давно закінчився б ресурс для війни. Якби не закупівлі Китаєм російської та іранської нафти, то режими Путіна й аятол зазнали б потужних ударів зсередини і невідомо, як довго могли б утриматися. Тому сьогоднішня атака Ізраїлю на Іран – це удар по «тріаді зла», а не змова навколо підвищення цін на нафту або відволікання уваги світу від війни в Україні. Це – різні фронти однієї війни зі світовим злом.