Важкий шлях України у вищу лігу держав
Оглядаючись на порівняно невеликий період незалежного існування української держави, можна сказати, що вона постала і функціонувала не завдяки, а всупереч волі «великих». Це як небажане дитя, що зʼявилося на світ всупереч волі дорослих. Які вважали, що збільшення «ротів» у сімʼї приведе до її занепаду і дестабілізує відносини між дорослими. Тому навперебій старалися, щоб народження так і не сталося. А якщо й народиться, то відразу помістити його в умови як найжорсткішого стороннього контролю. Провести через всі кола пекла, щоб усмирити і довести помилковість «самостійницьких» кроків.
Забігаючи наперед можна сказати, що той покруч, яким виявилася Україна в перше десятиліття своєї незалежності – це продукт «мирного» переходу у самостійне плавання, під пильним наглядом американського «капітана» та російського «шкіпера». Завданням яких було розвернути і повернути корабель у стару гавань. А під час «плавання» так «муштрувати» українців, щоб вони назавжди забули про самостійність та остаточно втратили амбіції на субʼєктність.
Можна тільки здогадуватися, на що насправді спрямовувалися реформи та масштабні програми. Серед найвідоміших були: переплавлення радянської номенклатури в компрадорську буржуазію, якій дозволили вахтовим методом грабувати економіку України, виводячи накрадене в західні банки. Що назвали «первісним нагромадженням капіталу» і поширили думку, що перший мільйон треба вкрасти. А також насадження олігархічної моделі, яка, здавалося, намертво привʼязала Україну до Росії.
Також під виглядом переходу на капіталістичні рейки, зняли з держави відповідальність за соціальні гарантії, тавруючи тих, хто цьому опирався «ліваками» і «комуняками», а тих, хто молився на національну державу – «суїцидальними націоналістами». Про що в своїй промові 1 серпня 1991 року заявив президент Америки Джордж Буш. Відомій, як «котлета по-київськи». Видається, що економічні знущання над народом України під виглядом реформ, були намаганням «провчити» за непослух або ж спробою залишити Україну в Московській орбіті.
Єдине, що дивує в цій історії – це неймовірна віра українців західним партнерам в тому, що у них спільна і благородна мета. Якою бачилася – самостійна, процвітаюча Україна і демократичний устрій світу. В цьому благородному пориві українці якось дивно пропустили, що Захід, коли йому не вдасться зберегти СРСР, то Україну залишить Росії. І кожного разу Україна проявляла непослух за що була карана і відправлена «на задній двір».
Погрози, вмовляння і шантаж
Щоб не переобтяжувати історією, нагадаю кілька промовистих моментів. Першість серед них тримає візит президента Джорджа Буша 1 серпня 1991 року. Хочу наголосити, що президент Буш приїхав до Києва з Москви, де гостював з дружиною Барбарою у сімейства Горбачових. Налаштованість Буша була продиктована не тільки «закоханістю» в Горбачова, але й несамовитим бажанням вберегти від розвалу СРСР. Тоді йому здавалося, що найгірші часи протистояння двох систем позаду, а новий радянський лідер, переповнений ідеями демократизації, неодмінно стане надійним партнером для збереження усталеної системи міжнародної безпеки.
Найцікавіше, що Джордж Буш приїхав до Києва з погрозами, щоб українці навіть не сміли відколюватися від СРСР. Він дійсно вірив, що Горбачов, завдяки новому союзному договору, перетворить Радянський Союз на співдружність дуже незалежних республік. Хоча американський лідер за посадою не міг не знати, що республіки Балтії та країни «соцтабору» при першій же можливості розірвуть стосунки з Москвою.
Проте Буш мав тверде переконання «залишити» Україну за Москвою. Як того й просив Горбачов. Виступаючи у Верховній Раді, він заявив: «Американці не підтримуватимуть тих, хто шукає незалежність, щоб замінити віддалену тиранію на локальний деспотизм. Вони не допомагатимуть тим, хто просуває самовбивчий націоналізм, заснований на етнічній ненависті». Де станом на 1991 рік президент Буш побачив в Україні націоналізм, залишається таємницею. Але те, що він хотів зберегти СРСР та не допустити самостійності України – незаперечний факт. Виступ президента Буша в українському парламенті прозвучав як справжня погроза – ми проти вашої незалежності. Проте українці не піддалися на погрози, провели референдум і в найдемократичніший спосіб проголосили державний суверенітет. Вперше всупереч волі США.
Можна було б припустити, що тільки американські «республіканці» з крайньою недовірою поставилися до українських державних перспектив. Одна з найбільших противниць Радянського Союзу – Маргарет Тетчер також з недовірою ставилася до самостійницького проекту. Відповідаючи на запитання у Верховній Раді 1990 року про те, коли її країна встановить дипломатичні звʼязки з Україною, заявила, що вони не мають дипломатичних відносин з домініонами. Залишилося таємницею, що мала на увазі премʼєрка: давала поштовх до проголошення незалежності, чи прямо вказувала – знайте своє місце.
Хоча відомо, що вона щиро вітала проголошення незалежності Балтійськими республіками. І була переконаною противницею обʼєднання Німеччини. А тому не менш важливим було б розібратися у ставленні канцлера Гельмута Коля до питання самостійності України. Як вказує зміст його розмов з Горбачовим, а особливо пізніше з Борисом Єльциним – Коль обстоював позицію, що Україна має залишитися у федеративному звʼязку з Росією. Отже, залишається відкритим питання, чи не Україною «розрахувалися» німці з Росією.
В даному ключі стає зрозумілим і підписання Будапештського меморандуму 1994 року з подальшою передачею ядерної зброї Росії і з майже повним ігноруванням України німецькими урядами. Відповідь напрошується проста: всі ці гаранти та інтересанти не сприймали Україну як субʼєкт міжнародної політики. Грали за закритими правилами, таємно розділивши сфери впливу, де місце України було під контролем Москви.
Шлях до субʼєктності
Як не дивно, але в повільному «зникненні» незручної України були зацікавлені всі великі гравці. Що й підтверджували події від 2014 року і аж до 24 лютого 2022-го. Поступове «згодовування» України російському монстру було платою з «жирну» торгівлю з Європою і таким звичним новим переділом сфер впливу американцями в світі. Промова президента Байдена про те, що США не будуть захищати Україну, а тільки країни НАТО, була сприйнята Путіним, як згода на новий переділ. І знову «незручна» Україна зламала усі сценарії та плани. Організувавшись на спротив і відкинувши ворога, українці довели свою субʼєктність. Фактично змусили західний світ стати на її підтримку.
Але навіть тут не обійшлося від підлості. Дозована військова допомога з боку Америки демонструвала – Україна не має програти, але й Росія не може розвалитися. Пошук виправдання цієї цинічної позиції часто впирався в турботу про недопущення третьої світової війни, громадянської війни в країні, яка володіє ядерною зброєю. Оглядаючись назад, можна стверджувати, що страх третьої світової та загрози застосування ядерної зброї, були лише зручною вимовкою для уряду Байдена. Що мова знову йшла про розподіл сфер впливу. Цього разу при бовванінні Китаю за спиною Путіна.
Перемога президента Трампа так само лежить у площині боротьби за переділ світу та за природні ресурси. Проте тут задіяні вже всі гравці: Америка, ЄС, Росія і Китай. І, безумовно, Україна. Яка виборола собі право на субʼєктність. Памʼятаєте недавнє гасло американців та європейців «Нічого про Україну без України»? Так от, тепер без України дійсно нічого не буде.
Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA