Світові медіа ледве не щодня виставляють для публічного обговорення різні варіанти закінчення російсько-української війни. При чому вірогідність цих варіантів залежить від джерел, з яких аналітики черпають більш-менш достовірну інформацію. Це також залежить і від політичного профілю видання. Потім ця інформація у спотвореному, припасованому до власної концепції вигляді, потрапляє в український інформаційний простір. Де одні, щоб показати, що «все пропало» і Зеленського американці «зливають», малюють все в найчорніших кольорах. Інші, тягнучи в свої ефіри російських експертів, закріплюють в масовій свідомості або «шапкозакидальницькі», або апокаліптичні настрої. І одне і друге є вкрай небезпечними для формування настроїв в суспільстві.
Не менш важливим було препарування інформації крізь фільтр Демократичної партії. Де разом з поразкою «демократів» життя закінчувалося. А як показала історія зі зупинкою грантової підтримки українських медіа через USAID, наш інформаційний порядок денний формувався в парадигмі «демократів». Тому й розраховувати на те, щоб почути не спотворений «голос» президента Трампа, особливо зважаючи на хаотичність та його особливу манеру висловлюватися, було годі. І це в той час, коли від особистої позиції президента Америки так багато залежить.
Нещодавно американське аналітичне видання The Hill опублікувало статтю воєнного аналітика Джонатана Світа та спеціаліста з національної безпеки Марка Тота. В якій прямо заявлено, що у Путіна нема шансів на перемогу у війні проти України. Тому нема сенсу вести з ним переговори. Що Путін втрачає позиції і США не повинні його рятувати. Про те, що в Путіна більше нема важелів тиску, окрім погроз і шантажу застосувати ядерну зброю. А ці погрози новою американською адміністрацією більше не сприймаються.
«Путін застряг» і програє війну
Такими словами нещодавно підсумував ситуацію президент Дональд Трамп. Попри те, що американський президент розсипається шокуючими заявами на ліво і на право, цей висновок варто зафіксувати. Оскільки він якнайбільше проливає світло на бачення ситуації Трампом. Важливим є також те, що шлях, яким має завершитися війна, обиратиме особисто президент Трамп. Тому черговою дурницею є те, коли пишуть, що сам Трамп не знає, яким буде його наступний крок. Подібного роду інформація вкидається передусім для того, щоб російська пропаганда змогла напустити туману, затягнути час і посіяти страх серед українців, що Америка може розрахуватися Україною за черговий «договірняк».
Зрозуміло, що під час недавньої виборчої боротьби за Білий дім, конкуренти Трампа приписували йому і такі можливі сценарії розвитку подій. Але кампанія завершилася і настав час прискіпливіше глянути на концепцію Трампа. І вже зараз досить виразно промальовуються основні цілі американського президента. Першість серед яких тримає ідея повернення Америці статусу світової наддержави. Яку поважають, бояться і найголовніше – слухаються. Америка розтратила свій авторитет «світового жандарма» демократії. На що витрачала гігантський ресурс, але невпинно перетворювалася на м’якотіле перелякане посміховисько в очах авторитарних режимів Росії та Китаю. Трамп хоче повернути Америці статус світового судді, але вважає, на жаль, демократію віджилим рудиментом.
Трамп вважає, що Америка скотилася до такого стану через те, що класична демократія вихолостила сама себе. Частою брехнею і поступливістю вивітрила зміст демократичних інститутів. Багато з яких набули вигляду бутафорії і навіть абсурду. Бо як можна зосереджуватися на гендерній рівності і встановленні квот для інклюзії тоді, коли валиться демократична архітектура світу. Коли одна з країн здійснює агресію проти іншої з метою її знищення і навіть вбивства її народу. Після чого демократичний світ з нею далі розмовляє, узгоджує свою політику, торгує так ніби нічого не сталося. Саме тому настав час, щоб припинити цей затяжний «марлезонський» балет між Росією і демократичним Заходом.
Тому констатація Трампом факту, що Путін застряг і програє вселяє надію на досить швидкі й ефективні заходи із припинення гарячої фази війни. І переходу до «удушення» Росії через суворе дотримання санкцій та запровадження мит. Бо пропозиції Трампа Путіну вже озвучені і він розуміє, що той слабкий і не має прийнятного виходу. Своєю чергою Путін, затягуючи переговори, сподівається, що Трамп «по старій памʼяті» і з «авторитарної» солідарності кине йому рятівне коло. Але для чого Трампу допомагати тому, хто слабкий, його не слухає і уникає зробити крок на зустріч.
Хоча також сумнівно, що адміністрація Трампа радикально змінить позиції і зажадає військової поразки Росії, а отже її розвалу. Це не в інтересі також Трампа. В такому разі лишаються лише ті варіанти, які змусять Путіна сісти за стіл переговорів і погодився на перемирʼя. А Путіну, перед згодою на переговори, доведеться чіткіше означити свої апетити. Проте вже тепер зрозуміло, що, перебуваючи в патовій ситуації, йому нічого не залишається як блефувати і грати на особливостях натури Трампа. Лестити, підлабузнюватися і вдавати із себе рівного Трампу.
Але Путін більше не сильний. І Трамп це добре знає. Трамп міг співати свого часу йому дифірамби, щоб стримати Росію від повномасштабної війни. Тепер же війна знаходиться на стадії затяжних боїв. А отже боротьби ресурсів. Ресурси обох сторін конфлікту на межі вичерпання. Можна довго розважати над тим, що потенціал України в рази менший і що вона направду виснажена. Виснажена для наступальної війни, але не для оборони.
Фактом також залишається, що Путін цю війну програв, принаймні тому, що нічого особливо не здобув. Від «Київ за три дні» до захоплення ЗСУ російської частини Курщини – пройшло два з половиною роки. Вибити українські війська з території Росії до приходу у Білий дім Дональда Трампа йому не вдалося. Повільне захоплення населених пунктів на Сході України відбувається за рахунок величезної кількості втрат живої сили росіян. І це також не представиш Трампу за великий успіх.
На додачу треба зробити поправку на психотип Трампа. Він поважає сильних і успішних. Ділить людей на важливих, багатих, впливових, відомих, але згідних пливти у фарватері Трампа. Готових, якщо не допомагати Трампу змінювати світ, то принаймні не перешкоджати. Ті, що перейшли в категорію слабаків і до всього перешкоджають Дональду Трампу вершити долі світу, стають його противниками. Яких він з особливою насолодою публічно розчавлює.
Тепер для нього і Путін, а ні достойний противник, а ні тим більше не спільник. Тому подальша тактика Трампа щодо Путіна буде більше нагадувати гру в котики-мишки. Трамп, наприклад, спробує перетягнути на свій бік, або Росію, або Китай. Ні те, ні друге йому не вдасться. Бо це як спробувати розділити сіамських близнюків. Але внесе поважну дисгармонію в союз Пекіна і Москви. Посіє недовіру.
Пастка для Путіна
Якщо Путін піде на особисте замирення з Трампом, йому доведеться розірвати тісні відносини з Китаєм. Розрив з Китаєм може мати фатальні наслідки для Росії. І то з багатьох причин. Угода зі США буде укладена виключно на умовах Вашингтона. А це означає цілковиту відмову від того, що останнє десятиліття проповідувала офіційна російська пропаганда. Це продемонструє пряму і видиму залежність Росії від США. Але це не дасть жодних гарантій, що санкції будуть негайно зняті і Росія повернеться повноцінним партнером в міжнародні торгові відносини. Будуть репарації, суди і значні обмеження. Без торгівлі з Китаєм та без китайської технологічної підтримки Росія стане повністю залежною від Америки. І Трамп усіляко буде цій Росії викручувати руки.
Зупинка війни буде означати, що з фронту в глиб Росії повернуться сотні тисяч військових, незадоволених результатами так званої СВО. Десятки тисяч будуть скалічені. Багато страждатимуть на ПТСР. А головне, Росія більше не зможе виплачувати їм високі зарплати та пенсії. І це може призвести до революції, путчу і громадянської війни. Тому Путін не може погодитися на перемирʼя. А отже йому нема з чим виходити на розмову з Трампом.
Якщо ж припустити варіант замирення Трампа з Китаєм, то й тут на Росію чекає сумний сценарій. Тим, хто вважає, що Китай не зрадить Москву, оскільки тримається за її природні ресурси, можна відповісти, що Росія й так вже перетворилася на сировинний придаток Піднебесної. Путін не виправдав надій і сподівань Китаю. Російський бойовий авангард у війні за захоплення світових ресурсів виявився трухлявим. І як би Пекін не забезпечував міжнародну й технологічну підтримку Росії у війні проти України, нічого з цього не вийшло. Окрім сотень тисяч жертв, страшних руйнувань і каліцтв. Це також поставило на межу існування російську економіку.
Та й її міцність і витривалість були продиктовані м’якотілістю демократичного світу та патологічним бажанням наживи з боку світових демократій. Які дозволили безпроблемне функціонування російській економіці завдяки «паралельному імпорту», «тіньовому флоту» і зволіканню з накладенням санкцій на вигідні для ЄС і США галузі. Фактично поповнюючи воєнний ресурс Росії. Будемо сподіватися, що подвійним стандартам «демократів» прийшов кінець. Що Трамп ще більше зажине російського щура в глухий кут і не побоїться його мерзенного оскалу. Що він зробить ставку на Україну і покладе нарешті край війні і нівелює російські впливи у світі. Це в нашому спільному інтересі.
Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA