Опозиція до України

Як би нам не хотілося продемонструвати найвищий рівень консолідації українського суспільства, хоча б у сфері зовнішньої політики, але буденність вперто нагадує – уникнути впливів внутрішніх поділів і непорозумінь не вдасться. Виявилося, що навіть під час страшної війни за існування незалежної української держави, українцям не вдається подолати непримиренне внутрішнє протистояння старого і нового. Яке почалося із появою на політичній арені Володимира Зеленського. Людини довший час далекої від політики, а тим більше від державного управління. Людини, яка через обставини кинула виклик старій системі. І продовжує свій курс, не зважаючи на внутрішній тиск і зовнішні не завжди сприятливі обставини.

Так склалося, що, починаючи ще з виборчої кампанії, буквально всі, хто наловчився жити в умовах панування не закону, а життя за кримінальними поняттями, або був«на бек-вокалі»кланово-олігархічної системи, з неймовірною люттю накинулися на позасистемного кандидата. І цим нападкам, на жаль, не перешкодили ні повномасштабне вторгнення, ні загроза втратити незалежність. Хоча треба визнати, що в моменти найбільшої загрози атаки припинялися, а «критики» та «опозиціонери» кудись зникали. Напевно, готувалися до формування уряду в «екзилі» та життя на європейські ґранти. Щось на зразок сучасних російських релокантів та політемігрантів.

Але з покращенням ситуації на полі бою, вигнанням ворога з-під Києва та звільнення великих територій, «опозиціонери» і «критики»досить швидко оговталися і взялися знову заповзято атакувати президента Зеленського.

За що критикували Зеленського

За мову. За нешанобливе ставлення до української історії і культури. За відсутність чіткого національного стрижня. За проросійськість. Доходило навіть до заяв, що Росія доклалася до його вибору, щоб той відразу капітулював перед Путіним. Що він нарукавна лялька олігарха Ігоря Коломойського. За «кумівство». За відсутність реформ. За авторитарні тенденції. За відсутність авторитету на міжнародній арені. За «здачу» Півдня. За те, що завчасно не попередив громадян України про напад Росії.

Здавалося, що подальший хід подій мав би показати безпідставність подібного роду закидів. Бо мову Зеленський вивчив. І навіть більше – відмовився використовувати тему мови з інструментально-політичною метою. Бо ця тема кожного разу розколювала суспільство і допомагала ворожій пропаганді. Критичне ставлення до української культури було і є вкрай необхідним. Висміювання «шароварщини» і прикриття нею є невідʼємним атрибутом здорового сучасного суспільства. Інструменталізована історія з метою політичної мобілізації не є сакральною і має бути деконструйована. А тим більше якщо попередня історична політика розколювала суспільство і робила його легкою здобиччю ворожої пропаганди.

Наступні закиди про «малоросійську» ідентичність Зеленського, проросійськість, змову з Путіним — після 23-го лютого 2022 року не витримують жодної критики. І не треба тратити часу на їх спростування.

Більшість такого роду закидів і звинувачень були реакцією старої системи на появу нової політичної альтернативи. Системи, яка безсоромно мімікрує то під національну опозицію, то ховається за необхідністю збереження демократії, а то й апелює до зовнішнього світу, намагаючись звести нанівець дії і заходи президента Володимира Зеленського.

Яку ж альтернативу пропонують в цей важкий для держави час непримиренні критики Зеленського?

А ніякої. Повна безвідповідальність. Бо альтернативи тому, що робить уряд Зеленського, нема. Петро Порошенко довго намагався залишатися на плаву і навіть організувати «паралельну» міжнародну діяльність від імені головного «опозиціонера». Треба відверто сказати, що насправді Порошенко або втікав за кордон від відповідальності у суді, або займався впорядкуванням там своїх капіталів, або ж заважав діям українського уряду, використовуючи старі звʼязки і відтягуючи на себе особисто так необхідний Україні ресурс.

Водночас приватні інформаційні ресурси Порошенка та афілійовані з ним канали і навіть «ботоферми» продовжували розхитувати ситуацію в країні та «навиворіт» коментувати кожен крок президента Зеленського. Ще не закінчився візит президента в США, а вже «опозиційні» медіа навперебій заявляють: повний крах «плану перемоги» Зеленського. Або – провал візиту Зеленського в США. А також – Зеленському відмовили у праві застосовувати далекобійну зброю на території Росії. Ніби Зеленський – це щось одне, а Україна в цьому випадку щось зовсім інше.

Критикували і нападали навіть тоді, коли Зеленському вдавалося неймовірне: створити нову проукраїнську міжнародну коаліцію, переламати страхи Заходу і домогтися постачання сучасної зброї, а також добитися потужної фінансової підтримки України. Кожного разу «критики» кидалися відразу все нівелювати. Мовляв, коаліція створилася сама по собі, бо Захід хоче, щоб Україна його захищала. Переконливі виступи Зеленського перед національними парламентами – це успіх спічрайтерів. А він, як актор, тільки добре грає роль. Успіхи на фронті – це заслуга військового генія Залужного.

Подібного роду діяльність породила ставлення до президента України як до чарівника і фокусника. А зроби так, щоб західні країни закрили небо над Україною. Чи щоб США дозволили застосовувати далекобійну зброю по території Росії. Ага, не вдалося? Не вдалося в цю ж мить? Тоді це крах і поразка Зеленського. А чому тоді не України?

Треба сказати, що в такому підході криється справжня причина нищівних нападів на Володимира Зеленського – вони розуміють, що поки він президент – їм нічого «не світить». А кожний міжнародний успіх Зеленського віддаляє їхнє навіть примарне повернення на перші ролі у владі.

Якийсь час «опозиціонери» знаходили пояснення і виправдання своїй деструктивній позиції в тому, що Зеленський - не їхній президент. Що він президент не їхньої України. Але Зеленський довів свою унікальну ефективність на посту президента, особливо, що стосується захисту і оборони держави. І тепер подібного роду напади, які треба не плутати з конструктивною критикою, шкодять державі. Особливо в умовах непередбачуваних результатів виборів у США.

Намагання атакувати Зеленського тим, що йому не вдається заручитися двопартійною підтримкою в США в умовах, коли Дональд Трамп обрав основою критики «демократів» допомогу Україні, є цинічним і безвідповідальним. Тішитися проблемам в комунікаціях з непередбачуваним Трампом і загравання з ним за спиною України є ганебним і підлим.

Зеленський не безгрішний і не непомильний. Таких не існує в природі. Але в умовах постійної внутрішньої деструктивної критики  вдвічі складніше робити те, за що він взявся. Переконувати західні уряди і народи в тому, щоб зосередити увесь ресурс на захист і допомогу Україні і відстояти демократію та міжнародне право у світі.

У звʼязку зі всім сказаним маю пропозицію до критиків і опозиціонерів

Спробуйте подивитися на міжнародну діяльність Володимира Зеленського не очима політичних конкурентів на наступних виборах, а як на безпрецедентний успіх України. Як визнання мужності українців, які величезною кровʼю захищають свою країну. Порадійте тому, що візит президента України в США не провалився. Що Україна отримала запевнення у подальшій неухильній підтримці з боку Америки, яка знайшла можливість продовжити збройну та фінансову підтримку. Що дивом вдалося не втратити підтримку «республіканців» і навіть організувати зустріч з Дональдом Трампом.

Порадійте за Україну, бо надважлива зустріч в Рамштайні таки відбудеться. Не розганяйте чергову «дезу» про те, що президент Байден кинув на поталу Україну, бо не приїде в Рамштайн, і що «саміт миру» скасовано. Що насправді саме через ураган президент Джо Байден не зміг прилетіти в Німеччину, а не тому, що не хоче приймати важливі рішення. Для власного переконання поцікавтеся, що Дональд Трамп заявив про «демократів» і ураган. А тут і те, що уряд Байдена не хоче допомагати постраждалим в «республіканському» штаті. І звинувачення в тому, що замість допомоги постраждалим від урагану уряд «демократів» передає Україні 300 мільярдів доларів. Що це, як не розпалювання ненависті до України? І чому тоді українська «опозиція» так тішиться тимчасовій відмові Байдена прилетіти на доленосний Рамштайн?

Зрештою, порадійте неймовірному успіху блискавичного турне президента України країнами Європи, який ще не закінчився. А це Велика Британія, Франція, Італія, Німеччина і навіть Ватикан. По суті, так твориться нова коаліція. Коаліція з наближення миру для України. Без якого будуть нові страшні жертви і руйнування. Ну і не буде так очікуваних вами виборів. Виборів, на яких ви, якщо не зміните пріоритети, знову з тріском програєте.

Порадійте успіхам президента України. Вам, з терапевтичною метою, можна не згадувати прізвища Зеленський. Не будьте опозицією до України.

Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика

Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA