Гарантії, які країни-союзниці можуть надати Україні після завершення війни, мають посилити спроможності ЗСУ та убезпечити від нового нападу Росії в майбутньому
12 липня 2023 року на полях саміту НАТО у Вільнюсі була оприлюднена Спільна декларація про підтримку України, і вже понад 30 країн приєдналися до неї. Текст декларації підписали лідери G7, а також президенти Європейської ради та Європейської комісії.
Крім країн Великої сімки, до декларації приєдналися Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Латвія, Литви, Естонія, Греція, Північна Македонія, Болгарія, Чорногорія, частково визнане Косово, Бельгія, Чехія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Румунія, Словенія, Іспанія та Кіпр.
До речі, серед підписантів немає найближчих сусідів нашої країни - Польщі, Словаччини та Угорщини. Якими мають бути гарантії та чи доцільно їх так називати?
Гарантії безпеки мають бути дієві
Якщо не вдаватися в ретроспективу, то на сучасному етапі такі гарантії безпеки надала Велика Британія для Швеції та Фінляндії на етапі їх вступу до НАТО. В травні цього року була підписана декларація про те, що Велика Британія та країни Скандинавії прийдуть на допомогу збройним силам одна одної, якщо на них нападуть.
Хоча це не ті всім відомі гарантії, як у 5 статті статуту НАТО, але з іншого боку – це безпекові зобов’язання країни зі стійкою демократією і ядерним потенціалом. Таким гарантіям можна вірити. Дієві гарантії – це минулорічна заява Президента США Джо Байдена, що США готові захищати Тайвань військовим шляхом, якщо Китай вторгнеться на його територію.
Хоча закон про відносини з Тайванем, який з 1979 року регулює відносини США з островом, не вимагає від США прямого військового втручання для захисту Тайваню у разі нападу Китаю на його територію.
Якщо гарантії вписуються в просту схему «злочин – неминуче покарання», вони дієві. За порушення територіальної цілісності України агресор повинен понести жорстку відповідальність, а рівень втрат має в рази перевищувати ефемерні вигоди від можливого вторгнення.
Гарантії безпеки мають бути конкретні
Парадокс, але наразі в учасників перемовин немає єдиної думки, якими мають бути зобов’язання сторін. І це при тому, що самі перемовини (публічні та непублічні) про контур гарантій тривають ще з квітня 2022 року.
Очевидно, що нові міжнародні угоди про гарантії безпеки України мають ґрунтуватися на конкретних юридично вивірених зобов’язаннях усіх підписантів без тіні двоякого трактування.
Угоди мають бути ратифіковані парламентами потенційних країн-гарантів, щоб унеможливити їх невиконання через зміну політичного курсу. В угодах достатня наявність двох розділів: військова допомога та гроші. Ключовими параметрами мають бути відповіді на питання: «що?», «скільки?» та «коли?».
Необхідна зміна підходу з надання допомоги дозовано, обмежено та невчасно. Гарантії не повинні стати ширмою: якщо до вільнюської декларації долучиться Коста-Рика чи Парагвай, то це має наповнити її конкретним змістом, а не просто заявою, що вони вчасно стали на сторону добра.
В гарантіях мають бути конкретизовані багаторічні стабільні інвестиції в оборонний комплекс, передачу зброї, розвідувальну підтримку, фінансову допомогу, санкції та гуманітарне розмінування.
Гарантії безпеки мають бути публічні
Рамкові умови двосторонніх учасників договорів повинні бути відомі громадськості. Для чого? Щоб кожен для себе зміг оцінити власний безпековий поріг.
Публічність гарантій – це сигнал інвесторам, що цех з переробки чи портовий термінал не будуть зруйновані черговим «Калібром». Що фінансова допомога на підтримання життєдіяльності та відновлення країни ґрунтується на довгострокових зобов’язаннях.
Також це дуже важливий соціальний аспект - планування життя кожного з нас. Насамперед тих, хто вимушено мігрував за кордон. Очевидно, що міцність гарантій безпеки та післявоєнного устрою країни будуть основним фактором, який визначатиме доцільність повернення на батьківщину.
Гарантії безпеки не повинні замінити собою членства в НАТО
Гарантії мають стати тимчасовим рішенням на шляху до НАТО. Вони не можуть стати альтернативою вступу в НАТО.
Після війни Україна бажає зайняти гідне їй місце у новій архітектурі європейської та світової безпеки. При цьому вона готова відігравати роль відповідального учасника, надійного партнера у рамках цивілізованого світу, заснованого на правилах і демократичних цінностях.
Для відновлення ударного потенціалу зразка лютого 2022 року Росії достатньо 4-5 років. Тому не слухаймо бюджетних експертів, які торочать про танки та ракети, які ось – ось закінчаться. Низькоякісного металобрухту та рабського народу там більше, ніж бажання Заходу змінити цю війну на нашу користь.
Гарантії безпеки та вступ в Північноатлантичний альянс потрібні Україні хоча б тому, що тільки самопожертви народу, віри Зеленського та прогнозів Буданова для стримування північного монстра вже недостатньо.
Автор – Юрій Мариняк, IQ-аналітика.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA