Напередодні нещодавнього саміту НАТО чого тільки не було чути від наших «добре поінформованих джерел». І що Володимира Зеленського туди не запросять, і що Дональд Трамп прямо в Туреччині попрощається з союзниками та рушить в обійми Владіміра Путіна. Вже ближче до самої події – що в Трампа поганий настрій, а тому діла не буде. Всі потаємні мрії російських технологів були дбайливо перекладені на українську мову і подані патріотичній аудиторії у вигляді відбірної зради. Не так сталося, тому тепер ті самі «добре поінформовані експерти» різко переключилися на обговорення ліцензії з виробництва ракет для «Петріотів» і жарти про українські дрони в Москві.
Підсумкова декларація саміту виявилася доброю для Києва. Союзники підтвердили дію 5 статті статуту НАТО, визнали Росію довгостроковою загрозою та погодилися на збільшення ролі Європи в Альянсі. Більш того, Україна трактується як сила, що вносить свій вклад в трансатлантичну безпеку, а не «провокує Росію», як це часто подавалося раніше. А тому союзники, перш за все європейські, беруть на себе конкретні фінансові зобов’язання на цей та наступний рік. Що в загальному становитиме 140 млрд євро. Щодо Ірану, позиція теж доволі чітка: Тегеран не повинен мати ядерної зброї чи змоги блокувати мореплавство в Ормузькій протоці. Чи це результат щирого взаємопорозуміння, чи прямого торгу «допомога в Ірані в обмін на допомогу проти Росії» - Україну така конфігурація влаштовує в будь-якому випадку.
Приємно чути також про українські дронові технології, а не про невідповідний костюм та відсутність карт. Куди поділися й слова Трампа, що Зеленський буде останнім у кого він попросить допомогу. Натомість було чути, що українці чудові воїни і змогли під час війни налагодити виробництво дронів. Все разом підводить до висновку, що американська політика зазнає змін. Марко Рубіо озвучив, а Дональд Трамп фактично підтвердив, що Вашингтон на даний момент вирішив посилити тиск на Москву, і через таку контрольовану ескалацію змусити Путіна серйозно подумати про закінчення війни.
«Стара Європа»
Важливо розуміти, що змінилася не лише роль України для НАТО, змінюється сам Альянс. Перш за все, через потребу фінансувати свою безпеку самостійно та жити в умовах відсутності значних американських військ та дефіциту ракет. Зараз Америка вже не проти продавати Німеччині «Томагавки» і ділитися ліцензіями на «Петріоти», але пасту в тюбик уже не повернути. Європа тепер добре розуміє, для чого потрібне власне виробництво ракет і чому варто підтримувати проект «Фрея». Іронічно кажучи, але «Фламінго» стали причиною того, що в Європі буде більше «Томагавків».
Туреччина
Друге, але не менш важливе – це архітектура Східного флангу НАТО. І мова не лише про кордон із Росією, але й про Туреччину. Реджеп Ердоган вдало скористався ситуацією, провів прекрасний прийом високих гостей у східному стилі – і ось уже справа купівлі винищувачів F-35 зрушила з мертвої точки. Російські комплекси С-400, через які Туреччина ледь не посварилася з США, кудись поїдуть, ймовірно – на Близький Схід, а Ізраїлю залишається хіба що висловлювати невдоволення. Стамбул знову дочекався вдалого моменту і на повну використав охолодження стосунків Вашингтону з Єрусалимом.
Без «Міжмор’я»
Не менш цікаво вийшло і в наших широтах. Польський президент їхав до Туреччини на тлі не просто конфронтації з привидами українського інтегрального націоналізму, а отримавши перед цим «перемогу над УПА в Європарламенті». Варшава може похвалитися і прекрасними цифрами оборонного бюджету (таке Трамп любить), тому Кароль Навроцький мав всі підстави представляти в Анкарі справжній «Щит Європи». Аж тут така несподіванка: американці хвалять українські безпілотники і прагнуть співпрацювати з Києвом. Ті самі безпілотники, на які не вдалося виміняти майже списані радянські МіГи, між іншим. Ще й прекрасно спілкуються з Німеччиною, тією самою, яка повинна виплатити на думку правих політиків Польщі репарації. Виявилося, що непросто «перевзуватися в повітрі» на рівні дипломатії, але можливо. Та неможливо швидко повернути своїх найбільш екзальтованих прихильників до притомного стану. Особливо тоді, коли окремі персонажі вже почали «патрулювати офіси» через «загрозу бандеризму» в Польщі. І тут виявилося, що американський тиск працює краще для консолідації Східної Європи, ніж спільна російська загроза. При цьому ніяке «Міжмор’я» не обов’язкове – не доросли ще до власних альянсів.
І як тут знову не згадати українських експертів, для яких радянські анекдоти – смішні, а американці – тупі. В результаті «тупої політики США» Іран не отримав ядерну зброю, що зробило б режим так само невразливим, як у КНДР. А тепер впевнено рухається до перетворення себе на «Лівію після Каддафі». Блокування Ормузької протоки вже не стає шоком світового масштабу, а лише трохи піднімає ціни на нафту. Бо ринок, перш за все експортери, швидко адаптуються. Європа витрачає все більше на власну оборону, американські зброярі отримують більше замовлень, не сумніваючись, що зможуть «наварити» і на європейській ракетній програмі. При цьому всі ще й задоволені, бо обійшлося без вимагання Гренландії. Тупі, звісно, в цій ситуації є, тільки не відомо, хто саме…
Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA