Якщо відійти від оптики «свій/чужий», і подивитися холодним оком з точки зору економіки, то війна з Іраном та блокада Ормузької протоки може стати одним із найвигідніших «побічних ефектів» для Сполучених Штатів
Не просто партнери
Європа, Китай та країни Південно-Східної Азії – це не лише контрагенти США у світовій торгівлі. Це насамперед жорсткі економічні конкуренти. Європа намагається зберегти промислову базу, Китай – лідерство у виробництві та технологіях, Азія – динамічне зростання. Всі вони залежать від дешевої енергії для підтримки конкурентоспроможності. США ж навпаки, давно перейшли до статусу експортера енергоносіїв. Високі ціни на нафту та газ роблять американські товари (і долар) значно привабливішими на глобальному ринку.
Несподівано для багатьох затяжна криза в Ірані та блокада Ормузької протоки можуть спровокувати рецесію у світовій економіці. Ормуз – це близько 20% світової торгівлі нафтою (приблизно 20–21 млн барелів на добу) та значна частка СПГ. Закриття протоки призводить до стрибка цін на Brent до100-150+ доларів за барель (залежно від тривалості). Що спричинить ріст інфляції, знизить споживчий попит, ускладнить логістику та спровокує ланцюгову реакцію в промисловості. Економісти вже попереджають: тримісячна блокада може штовхнути глобальний ВВП у мінус, а Європу та Азію – у технічну рецесію. Для США це не катастрофа, а можливість перегрупуватися, поки конкуренти слабшають.
Сланцева революція чекає на стабільні 80+ доларів
На відміну від інших країн, США майже не залежать від нафти з Ормузької протоки. У 2025 році імпорт із Перської затоки становив лише близько 8% від загального імпорту і всього 2% від загального споживання нафтопродуктів. Основні джерела – Канада та Мексика. Американська економіка захищена власним видобутком (понад 13 млн барелів на добу) та експортом продуктів переробки.
І саме тут починається «техаська» частина історії. Американська сланцева нафта та газ стають рентабельними при цінах вище 60-70 доларів за барель. При 80+ доларів видобуток вибухає: компанії запускають нові свердловини, інвестують у технології. Для американських нафтовиків блокада Ормузу – це не гуманітарна катастрофа, а звук стартера двигуна. При 100 доларах за барель «мертві» свердловини оживають, починаючи перетворювати американські пісковики на головну валюту світу. Високі ціни перетворюють сланець на «золотий кран», який компенсує будь-які локальні втрати і дозволяє експортувати більше продуктів переробки. Європа та Азія платять премію – США заробляють.
Європа на порозі нової енергетичної кризи
Старий Світ входить у цю історію особливо вразливим. Сховища природного газу в ЄС на початку сезону закачування (квітень 2026) знаходяться на рівні близько 30-31%, а це значно нижче середнього за останні роки. До зими їх потрібно заповнити мінімум до 80%. Додайте сюди внутрішні проблеми: словацько-угорський тандем, який традиційно грав на російському газі, і загальну залежність від імпорту СПГ. Високі ціни на нафту автоматично тягнуть за собою і газ (через кореляцію та заміщення). Європа вже пережила енергетичний шок 2022 року, а тепер може бути другий раунд, ще болючіший.
А зрештою, коли ще буде такий момент, щоб підсадити Європу на американський СПГ по довгострокових контрактах? Після 2022 року ЄС уже значно збільшив закупівлі американського скрапленого газу (частка США в європейському імпорті СПГ перевищує 50%). Високі ціни та дефіцит роблять Європу набагато поступливішою: компанії готові підписувати 5-10-річні угоди, щоб гарантувати постачання. Це не просто комерція – це стратегічна прив’язка. США отримують стабільний ринок збуту, а Європа – токсичну залежність, яка обмежує її маневр у зовнішній політиці. Ідеальний момент для маркетингу від Білого дому.
Залежність конкурентів
Найважче в цій ситуації доведеться головним конкурентам США. Китай отримує через Ормузьку протоку близько 40-50% свого імпорту сирої нафти, а в окремі періоди ця частка сягає ще вищих показників. Стратегічні запаси країни вражають: за оцінками на кінець 2025 року вони сягали майже 1,4 мільярда барелів (з урахуванням як державних, так і комерційних резервів). Це дає Пекіну можливість протриматися кілька місяців навіть при повному закритті протоки. Однак затяжна блокада все одно завдасть серйозного удару по промисловості та темпах економічного зростання, змушуючи Китай витрачати резерви та шукати дорогі альтернативи.
Європа має значно нижчу пряму залежність від нафти з Ормузу – близько 5% імпорту сирої нафти та близько 10% нафтопродуктів. Проте через глобальний ринок будь-яке порушення постачань миттєво відбивається на цінах по всьому континенту. Крім того, Європа сильно залежить від СПГ з регіону Перської затоки, а це додатковий фактор тиску на енергетичний баланс. Заповнення газових сховищ до зими на тлі стрибка цін може перетворитися на справжній кошмар для європейської промисловості.
Ще вразливішими виглядають країни Південно-Східної Азії. Японія отримує через Ормуз понад 85-93% своєї нафти, Південна Корея – близько 70-80%. Ці економіки, які майже повністю залежать від імпортного палива, опиняються в ситуації, коли будь-яке тривале порушення морських шляхів загрожує не просто інфляцією, а реальним промисловим спадом. Всі вони змушені будуть або платити значно вищу премію за енергоносії, або скорочувати споживання.
Мита були «антидемократичними»?
Якщо минулорічні тарифи Трампа здавалися Європі та Китаю «недемократичним» тиском, то тепер отримайте справжній шок: блокаду Ормузу з усіма наслідками. А в перспективі – і Баб-ель-Мандебської протоки, де хусити вже на «низькому старті» та погрожують закриттям (це додатково ускладнить постачання з Перської затоки навколо Африки). Це не мита – це множник ефекту. Ціни на енергію та логістику злетять, ланцюги постачань розірвуться, а промисловість втратить конкурентоспроможність. США ж зможуть пропонувати рятівний СПГ та нафтопродукти за новою ціною.
До речі, цьогоріч є час пороздумувати про «антинародність» таких мит на фоні краху літньої навігації авіації через фізичний дефіцит керосину. Тепле море Греції чи Лазурового узбережжя сумуватиме за британськими чи німецькими туристами, а це чудовий момент для усвідомлення, що геополітика завжди прийде за твоїм квитком на відпочинок.
Чужа криза – американцям бонус
«Техаська різня бензопилою» - це не тільки впізнаваний фільм жахів чи теорія змови, а логічний наслідок геоекономіки. Війна в Ірані та блокада Ормузу створюють хаос для конкурентів, підвищують рентабельність американського сланцю, відкривають двері для довгострокових контрактів на СПГ і послаблюють позиції Європи та Азії. Поки решта світу рахує збитки від рецесії та інфляції, американська енергетика може святкувати.
Звичайно, це гра з вогнем: затяжна глобальна криза може вдарити і по самих США. Але в короткій і середній перспективі вигода очевидна. Геополітика рідко буває альтруїстичною. Іноді вона просто виглядає як класичний представник епохи Дикого Заходу – у ковбойському капелюсі та револьвером в руках.
Автор – Юрій Мариняк IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA