На початку розкриття цієї теми варто зазначити, що поява концепції про президента Трампа як завербованого КДБ, а згодом і російською розвідкою «агента Краснова», є яскравим прикладом теорії змови. Теорії, які так люблять сучасні аналітики й навіть політики в гонитві за переглядами в інтернеті та нарощуванням особистої популярності. Особливо потрібно відзначити, що конспірологічні теорії діють за принципом Прокрустового ложа, першими в’язнями якого стають самі аналітики та прогнозисти. Оскільки вони будують свою аналітику на фальшивій базі, то приходять до хибних висновків і прогнозів. А потім, усіляко намагаючись приховати цей неліквід, плодять ще більше нісенітниць, забиваючи інформаційний простір теревенями про агента Трампа.
Що гірше, майже всі політики та аналітики, які оперують поняттям «агент Краснов», прямо або опосередковано підігрують російській пропаганді та маніпуляціям. Немає сумніву, що росіяни «вмочували пальці» і в президентську виборчу кампанію в Америці, і роз’ятрювали поляризацію в суспільстві. Проте є кілька пояснень, які не лежать на поверхні.
Треба віддати належне: росіяни добре навчилися вивчати психотипи політиків, моделювати їхню поведінку в конкретних обставинах і використовувати це у своїй підривній діяльності. А далі справа за «корисними ідіотами» та мисливцями за дешевою славою і популярністю. Як уже писалося, проблема персональної упередженості полягає в тому, що звичайні люди, а ще більше – аналітики, часто стають заручниками власних помилкових оцінок та підходів, які їх, як правило, вже ніколи не відпускають. Після цього вони починають захищати свої помилкові висновки і не можуть вийти на новий, безсторонній рівень аналізу. А їхні хибні судження тримають їх за ноги і не дають ступити ані кроку вперед.
Спроби «привласнення» росіянами Трампа
Це, напевно, одна з найцікавіших російських технологій – оголосити Трампа «своїм слоном» і далі представляти навіть реальні антиросійські кроки як результат таємних домовленостей або впливу компромату. Ця технологія є особливо небезпечною для українського суспільства, оскільки подає Трампа закінченим негідником, який тільки й мріє віддати Україну Путіну. Мовляв, цей карикатурний персонаж, притиснутий «вбивчим» компроматом із Кремля, діє виключно на шкоду Україні і, головне, всупереч інтересам США. Втім, треба бути чесними: часто недолуга гра цинічного шоумена Трампа цьому якнайбільше сприяє.
До всього варто додати, що в інформаційному просторі існує ціла тьма «інтерпретаторів» і спеціалістів із «привласнення» Трампа. Першість у такій діяльності, без сумніву, посідає професор Валєрій Соловєй, відомий не лише «Путіним у холодильнику», а й своїми «поясненнями» світових подій з обов’язковою користю для Росії. Його найбільш примітивною маніпуляцією стала інтерпретація нібито американської спецоперації у Венесуелі, проведеної за згодою Росії. Мовляв, існувала негласна домовленість росіян і Трампа про «розмін» Венесуели на Україну. Відповідно, слід чекати з боку Трампа симетричної «подяки» коштом України.
І байдуже, що Росія втрачає від 17 до 20 млрд доларів, вкладених у режим Чавеса-Мадуро. Що «Роснєфть» вилітає з Венесуели, мов корок із пляшки. Що американські військові висаджуються і захоплюють тіньові російські танкери. Що Росія в цій історії виглядає безпорадною, навіть попри відправлення на підмогу підводного човна і двох кораблів. Соловєй «не чує» заяв Трампа і Рубіо про те, що Америка не потерпить функціонування антиамериканських операційних центрів біля своїх кордонів. Ані вимог припинення економічних зв’язків Венесуели з Китаєм, Росією, Кубою та Іраном. Ані наполегливої вимоги Трампа до віцепрезидентки Делсі Родрігес «вигнати» ці країни з Венесуели. І того, що Венесуела має погодитися на ексклюзивну співпрацю зі США та передати під їхній контроль видобуток і продаж нафти. Він не замислюється над тим, що в підсумку діяльність цього «агента» виглядає надто вже шкідливою для Росії.
Не можна заперечити, що росіяни добре вивчили Трампа, завдяки чому тривалий час ним маніпулювали. Найбільш промовистим застосуванням технології «привласнення» Трампа була зустріч в Анкоріджі. Коли Трамп, діставши відкоша у спробі відірвати Росію від Китаю, надто м’яко прокоментував свою поразку. Це дало росіянам широке поле для маніпуляцій, прикриваючись «таємними домовленостями в дусі Анкоріджа». Врешті неготовність Путіна ані до поступок, ані до миру, а до того ж відверта брехня Трампу – нібито українці атакували його резиденцію і хотіли його вбити, – певною мірою витверезили навіть Трампа. З початком 2026 року він розпочав масштабну кампанію з «видавлювання» Росії та Китаю із зайнятих позицій і позбавлення Росії ресурсів для продовження війни.
Глобальне протистояння з Китаєм
Щоб вловити основну лінію політики Дональда Трампа, потрібно дивитися на все крізь призму глобального протистояння з Китаєм. І навіть так сприймати російсько-українську війну, яка, чого вже гріха таїти, «патронується» Пекіном. Про що Китай відкрито заявив: закінчення війни не в інтересах Пекіна, оскільки мир розв’яже руки американцям щодо дій навколо Тайваню. Саме тому дії Трампа були спрямовані на те, щоб відірвати Росію від Китаю – навіть шляхом підлабузництва і задобрювання Путіна українським коштом. Але це не спрацювало.
У безкінечних переговорах Трамп сподівався на рештки адекватності з боку кремлівського диктатора. Пропозиції, які він робив Путіну, були справді «королівськими». Наприклад, він пропонував Росії вихід із війни без відповідальності за злочини й агресію. Обіцяв зняти санкції, чим запобігти крахові російської економіки. Трамп розраховував на те, що Путін «спокуситься» ідеєю правління світом «на двох». Але не пішло. Путін сприйняв як слабкість той факт, що Америка була і залишається неприхильницею розвалу Росії з подальшим вибухом громадянської війни в ядерній країні. Саме з таких міркувань виходив Трамп, а не діяв як «агент Краснов». Хоча, спостерігаючи за його поведінкою, напрошувався саме такий примітивний і емоційний висновок.
Хід нафтою
США потребували також певного часу, щоб прояснити для себе багато важливих питань. Одне з них – чи можна змусити Китай до переговорів, взявши під власний контроль видобуток і торгівлю нафтою у Західній півкулі. А також чи може шантаж Китаєм Америки рідкісноземельними елементами бути зупинений нафтовою монополією США в цьому регіоні. У зв’язку з цим Трамп заходився «видавлювати» Китай і Росію зі стратегічно важливої частини світу. Звідси й спецоперація у Венесуелі зі встановленням американського контролю над видобутком нафти. Вимога до уряду Венесуели «вигнати» з країни Китай, Росію, Іран та Кубу. Влаштування блокади тіньового танкерного флоту, який забезпечував оборудки з російською та іранською підсанкційною нафтою, що змішувалася з «важкою» венесуельською і таким чином втрачала своє російське та іранське походження.
Взявши під контроль Венесуелу, Трамп прирікає на повільну загибель комуністичний режим на Кубі, який отримував 25% енергоносіїв від Каракаса. Він змушує Китай, що побудував у себе гігантський нафтопереробний завод під венесуельську нафту, вести подальші перемовини вже зі США. Позбавляє ризиків безпроблемного нафтовидобування в Гаяні. Обіцяє швидко розібратися з Колумбією та Мексикою, які також видобувають нафту, і цим істотно вплинути на падіння світових цін на цей стратегічний продукт. Усе це однозначно б’є по інтересах Росії.
Ще одним важливим етапом у цьому плані є Іран. Літні бомбардування Ірану з метою перешкодити фіналізації розробки ядерної зброї показали, що режим аятол більше не має запасу міцності. Залишається сподіватися, що теперішні протести, які охопили всю Ісламську Республіку, завершаться падінням цього режиму. За цим може прийти докорінна зміна влади в країні, можливо – з відновленням монархічного устрою і обов’язковим засудженням ісламського фундаменталізму. Нове «відкриття» Ірану для світу може докорінно змінити ситуацію в регіоні. Тегеран не лише вийде зі складу «осі зла», а й перестане бути спонсором міжнародного тероризму.
Українці, на жаль, переконалися на власному досвіді, яку важливу роль відігравав Іран в «осі зла» Москва-Тегеран-Пекін. Більшість безпілотників (і багато ракет) постачалися Росії Іраном або через його територію. Після американо-ізраїльських бомбардувань ситуація змінилася, але, на жаль, за цей час Росія встигла наростити власне виробництво. Тепер можливе випадання Ірану з «осі зла» значно її послабить і водночас посилить Америку в цьому важливому регіоні. І головне – поява іранської нафти на ринку обов’язково вплине на зниження цін і може позбавити Росію важливих бюджетних надходжень, що, своєю чергою, зробить продовження війни неможливим.
Побічні успіхи Трампа
Одним із найбільших досягнень Трампа є те, що він змусив Європу взяти на себе відповідальність за безпеку в Україні та на континенті загалом. Європа зі скрипом була змушена розпочати ремілітаризацію і змінити свою політику щодо біженців. Вона мала визначитися з власною ідентичністю: чи є вона міцним союзом, чи аморфним утворенням, де кожен сам за себе. Усвідомлюючи, що НАТО більше не є гарантом повної безпеки, а Європа не встигає з формуванням власних збройних сил, вона має задуматися над пришвидшеним варіантом включення України до свого складу.
До успіхів можна зарахувати і знищення диктаторського режиму Асада в Сирії. Операція тривала кілька тижнів і здійснювалася за рахунок внутрішнього ресурсу, внаслідок чого Башар Асад утік до Москви, а в Сирії з’явився новий лідер – Шараа. Також до важливих здобутків варто зарахувати повільне «вичавлювання» китайців із Панами. Зрештою, більшість останніх подій засвідчують, що російсько-китайська гідра втрачає одну за одною свої голови, а кільце навколо Росії дедалі більше стискається. І все це майже неможливо пояснити, якщо спиратися на тезу про «агента Краснова».
Звичайно, можна й далі впиратися і шукати пояснення діям Трампа з конспірологічної точки зору. Можна всі розумні рішення приписувати держсекретареві Марко Рубіо. Хвалити тверезу позицію міністра фінансів Скотта Бессента. Усе це так. Обидва ці політики заслуговують на похвалу. Але варто пам’ятати, що вони працюють в уряді Трампа – самозакоханого нарциса, який чомусь їх тримає і навіть дослухається до їхньої думки.
Можна також, вслід за нехитро скроєними теоріями про російського агента Трампа, все списати на дію «сексуального» компромату. Деякі експерти договорилися до того, що спецоперація у Венесуелі та арешт російських танкерів – це лише спроба відволікти суспільство від сексуального скандалу навколо матеріалів Епштейна. Таке знецінення практикується як ліберальними, так і антитрампівськими медіа. Росія також використовує це, щоб показати, ніби має таємний вплив на президента Америки. Але це ніяк не в’яжеться із затриманням уже п’ятого танкера російського тіньового флоту. Хіба що «агент Краснов» вийшов з-під контролю і не на жарт розбушувався. Що, зрештою, виглядає просто смішно.
Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA