Треба віддати належне американському президенту – він одночасно і привертає, й майстерно відволікає увагу громадськості від тієї політики, яку впроваджує. Так сталося і минулого тижня: буквально в той самий час, коли приймався рекордний оборонний бюджет США, всі були зайняті обговоренням «золотого флоту Америки з лінкорами «класу Трамп». Смішні меми, веселі картинки, незграбність заяв самого Трампа, вправно відтінена коментарями маститих аналітиків – все як завжди. Тобто черговий інформаційний пшик, як може подумати уважний та вдумливий читач, який живе в своїй затишній інформаційній бульбашці.
А до цього, слід нагадати, цей уважний читач так само «вдумливо» пропустив падіння Асада в Сирії, бомбардування Ірану та блокаду Венесуели – буквально все, що не лягало в струнку теорію про «агента Краснова», який чомусь методично вибиває зі світової політичної карти союзників Росії та Китаю. Тоді як інших союзників, до яких поки що не може дотягнутися, хвалить на всі регістри. Знову ж таки, все нібито в стилі «діда-самодура».
Тим часом оборонний бюджет США на 2026 рік, який прийняли в основному республіканці та частина демократів, і який уже встигли назвати «перемогою Конгресу над адміністрацією» (бо ж треба якось підлаштовувати реальність під свої уявлення), містить багато цікавого, окрім відомих усім 800 млн. доларів на американську зброю для України на наступні 2 роки. І дозволяє хоча б приблизно уявити, як бачать світ в головному законодавчому органі планети.
Про Україну
Для початку слід вчергове визнати, що Україна займає не перше місце в системі світової безпеки, а отже – і в загальному обсязі цього закону. Україна – не союзник Сполучених Штатів, зате ключовий елемент європейської безпеки. Про те, що Вашингтон Європу не «кидає на поталу Путіну», сподіваюся, всі вже зрозуміли, а якщо ні, то цей закон знову стане «сюрпризом». А ще Київ, згідно цього документа є фактором стримування Росії (знову ж таки, привіт адептам секти «агент Краснов»). І звісно – великий «полігон» для випробування новітньої зброї в реальних умовах, що давно не є таємницею.
З позитивного, американський Конгрес робить ставку на довгострокове спільне виробництво зброї та подальшу інтеграцію ЗСУ в євроатлантичні структури на технічному рівні. Є і «запобіжники від Трампа», наприклад – Пентагон повинен пояснити американським законодавцям протягом 48 годин причину зупинки передачі розвідувальних даних, якщо така станеться. В принципі, все дуже непогано з точки зору людини, яка не очікувала, що Конгрес змусить Трампа «влупити» Україною по Кремлю.
Про Росію та Китай
Головне завдання армії США на наступні роки – це підвищення конкурентоспроможності на фоні загроз з боку Китаю та Росії. Особлива увага приділяється кооперації Москви, Пекіна та Пхеньяна у військовій сфері, а закон прямо вимагає відслідковувати передачу технологій між РФ, Китаєм та КНДР. З тією відмінністю, що Китай визначили як «стратегічного суперника, геополітичний та технологічний виклик», а Росію – як «тривалу і системну загрозу, яку потрібно виснажувати і стримувати». При цьому це стримування перекладається значною мірою на плечі європейських союзників, коли мова йде про конвенційні, неядерні засоби (недаремно ж Європа так активно взялася рятувати Україну – це тепер для неї питання виживання). До речі, темі ядерного стримування присвячено багато уваги, значно більше, ніж Україні.
Це, скажімо відверто, зовсім не відповідає тим страшилкам, якими у нас регулярно «годують» споживачів інформації. Замість «договорнячка» за рахунок України, читаємо про Україну як про частину протистояння між Росією та Заходом. При чому навіть не як про причину протистояння (цим грішать навіть деякі українські ЛОМи з подачі своїх «російських колег»), а просто як про елемент більшої «гри». Замість «спільних проектів в Арктиці» значна увага приділяється дотриманню санкцій проти російського ВПК. Замість «розпіареного» C5, що мав замінити «Велику сімку» – визначення Китаю як головного бенефіціара російської агресії проти України і Заходу. Коротше кажучи, «PEREGRUZKA» в стилі демократів часів Барака Обами не передбачається навіть близько.
Можливо, в цьому і полягає причина того поспіху, з яким Дональд Трамп намагається «помирити Росію та Україну»? Якщо з кожним тижнем війни Китай стає сильнішим, а Захід відносно нього – слабшим, то є мотивація тиснути на незрозумілих українців з їхніми 30-ма кілометрами «спірних територій». А може дійсно, чоловік просто хоче Нобелівську премію.
Про Європу
Європейській частині НАТО, яку начебто «кинув» Трамп (насправді налякав і «взяв тепленькими») відведена ключова роль у стримуванні Росії. НАТО нікуди не йде, що вкотре підтвердив Конгрес США. Залишаються як мінімум 76 000 американських солдатів на постійній основі, продовжується Балтійська ініціатива безпеки (BSI), ніхто не збирається продавати нерухомість американських збройних сил у Європі чи виводити важке озброєння. Тим більше – передавати командування самим європейцям.
Зміни торкнуться передовсім розміщення армії, тепер з акцентом на Балтиці, Польщі та Румунії. А також визначення ключових і актуальних завдань, якими зараз є навчання, ремонт та логістика для ЗС України. Теоретично, переживати потрібно більше росіянам, тому що для них це не віщує нічого хорошого в середньостроковій перспективі. Наскільки все серйозно, свідчить намір подальшої інтеграції ВПК Америки та ЄС, а також необхідність аналізу внесків європейців у оборону України.
Висновки
«Перемогою» Конгресу над Білим домом можна вважати відсутність грошей на перейменування Піта Геґсета з міністра оборони на міністра війни. В решті документу «мир через силу» постає у всій красі: тут і рекордна сума більш ніж 900 мільярдів доларів, і «Золотий купол», і роль ШІ у війнах майбутнього, і відхід від інклюзії та політики DEI. Типова гра в поганого і доброго поліцейського у виконанні конгресменів та адміністрації, але якщо працює, більш того – людям навіть подобається, то чого б не користуватися.
Виходячи з цього закону, а також зі Стратегії національної безпеки США, Україна вже може ставити перед собою реалістичні завдання на найближчі кілька років, формувати свою зовнішню політику, розуміти роль інших суб’єктів, межі допустимих союзів та альянсів. Все написано і артикульовано, але для цього треба відволіктися від цікавих мемів про оранжевого чоловічка і спробувати трохи подумати. Витвережує.
Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA