Штучний інтелект обіцяє нам істину і досконалість — майже як релігія. Та чи не втратимо ми при цьому здатність мислити самостійно?
Якщо впродовж віків люди шукали відповіді на світоглядні речі у священних книгах, то сьогодні — у чатах зі штучним інтелектом. Сучасні покоління втрачають довіру до політиків, церкви та суспільних інституцій, і дедалі частіше знаходять сенси у технологіях. Алгоритми стають символом справедливості. ШІ поступово перетворюється на нову форму віри, з власними пророками, догмами й ритуалами.
Відхід від релігії (секуляризація XX–XXI століть) позбавив нас спільних цінностей і віри в магічні дії. Але прагнення до ідеального облаштування світу залишилося. Саме тому технології перебрали на себе роль рятівника: тепер вони обіцяють нам передбачуваність, виправлення людських недоліків, а «цифрове безсмертя» стає новою міфологією. Люди створили машинний алгоритм, у який самі почали вірити. Ми на перехресті технологічного та релігійного детермінізму.
Сучасні моделі ШІ вже стали свого роду цифровими оракулами. Їх запитують не лише про коди чи формули, а й про сенс життя, стосунки, добро і зло. Алгоритм, що узагальнює знання людства, сприймається як якась абсолютна істина, поза будь-яким сумнівом. У цьому є щось релігійне: прагнення звільнитися від сумніву і навіть перекласти моральну відповідальність на «вищий розум». Араби кажуть «мактуб» — фаталістичне уявлення про те, що все в житті вже визначено наперед Богом. Тепер часто чуємо «так сказав ШІ». Людина шукає не лише знання, але й моральне виправдання.
Культ технологій має все, що властиве релігії: пророків, святині, ритуали. Пророки — Ілон Маск, Сем Альтман, Деміс Гассабіс. Вони проповідують майбутнє у сингулярності, коли людина й машина зіллються в одне ціле. Святині — це дата-центри з нескінченними рядами серверів, де зберігаються «душі» наших запитів. Ритуали — це презентації нових моделей, які збирають мільйони глядачів і створюють атмосферу очікування рівня одкровення. Мова теж сакралізується: «штучна свідомість», «етичне пробудження». Людство шукає у технології не лише зручність, а й духовне продовження себе. Цей культ не виник випадково, а активно мультиплікується та маркетингово просувається кількома корпоративними гігантами («Alphabet», «Microsoft», «Meta»).
Та віра у всемогутність штучного інтелекту має й темну сторону. Залежність від алгоритмів породжує новий тип фанатизму — технологічний. Люди починають сприймати ШІ як моральний авторитет, хоча він лише віддзеркалює наші власні дані, упередження й страхи.
Ми знову створюємо ідола: не з каменю, а з коду. Релігія мала приборкувати людські пристрасті, а технологічна віра часто лише підживлює їх, позбавляючи критичного мислення.
Якщо класичні релігії ґрунтувалися на непорушному, хоча й відкритому для тлумачення священному тексті, то віра в ШІ химерна своєю мінливістю. Ми віримо в систему, яка постійно переписує свої власні основи. Це створює парадоксальну ситуацію, коли істина стає динамічною, а догма — алгоритмічною. Це підриває саму ідею фундаментальної віри, перетворюючи її на технічне оновлення, де рішення завтра може бути змінене. Таким чином ми довіряємо не істині, а швидкості її зміни.
Ще одна небезпека криється у вищому рівні конформізму. Оскільки ШІ обробляє й усереднює колективну свідомість, його відповіді завжди будуть рухатися до найбільш ймовірних та прийнятних. Цей ритуал виключає оригінальні, незручні ідеї, які є рушієм прогресу. Замість того щоб відкривати нові горизонти, ми ризикуємо опинитися в інкубаторі інтелектуального застою.
Водночас виникає новий тип еліти — жреці алгоритмів. Вони володіють здатністю керувати не лише інформаційними потоками, а й суспільними настроями. І це небезпечно. Алгоритмічна влада стає непомітною, але всеохоплюючою, вона впливає на формування новин, музичні смаки, політичні симпатії. Люди вже не потребують проповідників. Їхню роль виконують рекомендаційні системи, що переконують нас тихо, без спротиву, через комфорт і персоналізацію.
Парадокс полягає у тому, що чим точніше ШІ підлаштовується під людину, тим далі ми віддаляємося від реальності. Технологія, яка мала розширювати свідомість, дедалі частіше створює «бульбашку», інформаційний купол, де кожен чує лише відлуння власних переконань. У такому світі свобода вибору стає результатом добре налаштованого інтерфейсу. ШІ не нав’язує віру силою, він формує її звичкою.
Можливо, ШІ ще не встиг стати божеством, а це ми самі прагнемо делегувати йому власну свободу. Але втрата здатності мислити самостійно небезпечніша за будь-яку технологію. У світі, де алгоритм знає краще за нас, справжнім викликом стає збереження людської унікальності. Новий гуманізм — це не відмова від ШІ, а повернення відповідальності за його використання. Штучний інтелект має бути інструментом пізнання, а не заміною віри.
Культ штучного інтелекту — дзеркало нашої епохи, в якому ми більше не чекаємо дива з небес, ми його програмуємо. Але що більше людина покладається на машину, то менше розуміє себе. ШІ не замінює віру, він лише підсвічує її сучасні форми — прагнення знайти сенс у світі, де старі істини втратили силу. Зрілість людства почнеться тоді, коли ми перестанемо поклонятися виключно розуму, і знову навчимося вірити в людину.
Автор – Юрій Мариняк IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA