Так говорить українська народна мудрість. У якій ідеться не тільки про вкрай запізнілу допомогу, хоча й про неї також, але й про те, що можна й не дотягнути до вирішального моменту
Цього разу фокус — на затягуванні Росією так званого переговорного процесу. Затягуванні з метою уникнення накладання поважних санкцій та обмежень на Росію й одночасним масованим знищенням української енергетики та сподіванням на просування російських військ углиб України. Тобто, ведучи безконечні переговори про переговори з командою Дональда Трампа, ослаблювати вихідні позиції України. Сподіваючись, що поки до американського президента остаточно дійде, що Путін затягує час і не збирається йти на перемир’я, — зруйнувати Україну, розсварити між собою американців, європейців та українців. Розсварити як назовні, так і зсередини.
У цей короткий час Путін уже кілька разів нахабно водив Трампа за носа. Останнього разу здавалося, що все — терпець у американського президента увірвався і нарешті все стане на свої місця. Але проходило кілька місяців, і Дональд Трамп знову вертався до заїждженого плану: тиснути якомога більше на Україну та демонстративно ігнорувати Європу. Росіяни видумували якісь усе нові таємничі домовленості в Анкориджі, що американці мовчки не заперечували, а от Україна та ЄС мали тільки догоджати американському президентові. І вся інтрига крутилася навколо російських ініціатив.
Проте зі скрипом, але справа рухалася в заданому напрямі — після чергової відмови Путіна Трамп наблизився до переконання, що тільки жорсткий тиск на Росію і підтримка України можуть зрушити справу з місця. Правда, не полишаючи надії на можливість домовитися з Путіним. Саме цим і пояснюються постійні коливання американського президента. У цих умовах головним завданням української влади було втримати США в ролі свого головного стратегічного союзника. Зберігши суверенітет і не давши перетворити країну на розмінну монету у відносинах із Москвою. Завдання — надскладне, як з огляду на цілковиту залежність від американської допомоги, так і на аморфність Європейського Союзу. Що, треба визнати, вдавалося попри вкрай несприятливі обставини.
Російські віруси
У цей час Росія також не сиділа склавши руки. Вся її пекельна машина працювала над формуванням свого роду пропагандистських вірусів. Як-от — Україна програє війну, а тому Захід має спішити домовлятися з Путіним, щоб уберегти хоч клаптик незалежної України. Хоча на фронті ситуація була зовсім інакшою: Росія за чотири роки війни не змогла військовою силою захопити навіть територію всієї Донецької області. Коли на переговорах у Вашингтоні цю думку вдалося донести Дональду Трампу, то ситуація на якийсь час змінилася. Але вже через кілька місяців росіянам вдалося вкласти в голови людям з оточення Трампа іншу тезу, що рано чи пізно війська РФ вийдуть на кордон Донецької області, то для чого, мовляв, мають «даремно» гинути люди?
Тобто те, що Путін не зміг реалізувати дані Трампу обіцянки «взяти» Донбас до осені, перетворилося на мантру про неминучість «української поразки» і крокодилячі сльози за життями людей. Трамп, одержимий закінченням цієї війни не так із гуманітарних міркувань, як тому, що це мало йому відкрити шлях до співпраці з Росією і її багатих природних ресурсів, охоче вівся на такі нехитрі маніпуляції. Йому підказували, що це президент Зеленський не хоче закінчувати війну, оскільки боїться втратити владу. А тому проблема в Зеленському, а не в небажанні Путіна припиняти війну. До речі, серед тих, хто поширював цю маячню, були не тільки ворожі до України сили в США, але й певне коло реваншистів у Києві, які побудували свою так звану опозиційність на тому, що вони «партія миру», яка виступає проти «партії війни» президента Зеленського. Цинічно розуміючи, що мир на умовах країни-агресора можливий лише у вигляді капітуляції.
Бізнес-проєкти для встановлення миру
У процесі перемовин виявилося, що мирна угода стане можливою, коли агресор диктуватиме, якими мають бути українська територія, армія, міжнародний статус і васал, посаджений Кремлем для правління в Києві. А оскільки добитися цього воєнним способом не вдається, то потрібно примусити Україну до поступок, загнавши її у безвихідь. А тому актуальний план Росії на знищення України полягає у максимальному затягуванні переговорного процесу. Розраховуючи тим часом на знищення енергетики країни, занурення її в пітьму і холод. Викликавши внутрішнє незадоволення населення, а можливо, і бунт.
Саме тому почали з’являтися різного роду таємні плани вирішення «української проблеми». Як з’ясувалося, таємні не тільки для України, але й для Державного департаменту США та європейських союзників. Підсуваючи бізнесмену Трампу черговий «план» у вигляді бізнес-проєкту, росіяни знали, що американський президент обов’язково поведеться на нього. І, зауважте, Трамп для таких делікатних справ ангажує не Державний департамент, а ділків зі свого найближчого приватного оточення: девелопера Віткоффа, зятя Кушнера, а то й свого сина.
Насправді такий відбір продиктований не особистою довірою і вмінням цих осіб укладати успішні комерційні оборудки. Їхнє делегування також означає, що справа мусить дати економічний зиск. Зиск із «миротворчості», тобто емісари Трампа їдуть у Москву продавати і торгуватися. Після чого в сирих драфтах мирної угоди з’являються пункти про дивний американсько-російський фонд, у який мають перекочувати 100 млрд доларів заморожених російських активів. Такий «фінт вухами» росіян потрібно розуміти не інакше як спробу корумпувати людей президента Трампа і його особисто. Росіяни вже давно махнули рукою на ті кошти як на втрачені. Але тепер, знаючи жадібність Трампа, вони вирішили запропонувати йому те, що їм уже не належить. Але що може обов’язково розколоти коаліцію з європейцями.
Трамп уже не той
Як виявилося, оточення американського президента не сидить склавши руки. Якщо узагальнювати, то ніхто поки що не посягає на бізнес-авангард Трампа. Ніхто не сміє атакувати його особисто. Але боротьба між командами Марко Рубіо і Ді Венса триває. Здається, те, що в переговорах задіяна «сімейна» команда Трампа, не дуже подобається держсекретареві Рубіо. Який не може не бачити російських маніпуляцій американськими посланцями і того, що це загрожує фатальними наслідками для американців у світі. Очевидно, що й оприлюднення таємних переговорів між Віткоффом та Ушаковим покликане посилити впливи Марко Рубіо в команді.
Крім того, відвертий непотизм викликає незадоволення в МАГА. Обурення в республіканських конгресменів викликає факт, що Трамп «зливає» Україну на догоду Росії. Шириться не тільки незадоволення, але й з’являються перші ознаки кризи. Деякі конгресмени починають відкрито бунтувати, оскільки їм потрібно тримати руку на пульсі настроїв виборців. Наприклад, у МАГА намітився свого роду розкол. Їхні лави покидає Марджорі Тейлор Ґрін — одна з найвідданіших трампісток. Двоє конгресменів заявляють про готовність піти з Конгресу. Що особливо загрозливо тепер, коли Трамп має перевагу в Конгресі у 3 голоси. Якщо на довиборах демократи проведуть двох своїх депутатів, а республіканці вийдуть, то Трамп може втратити більшість у Конгресі. А це означає, що Трамп слабшає і тепер не може поводитися як такий собі самодур.
Доливає оливи у вогонь також історія з можливим компроматом із матеріалів Епштейна про педофілію. І те, що існує вірогідність, що частиною цього компромату володіє Путін. Здавалося б, Трампа вже ніщо не може скомпрометувати, а особливо ставлення до жінок. Він черговий раз пожартує, як-от давши дозвіл меру Нью-Йорка називати його фашистом, і все. Але є ультраконсервативні прихильники МАГА, для яких секс із неповнолітньою дівчинкою — не порожній звук. Від підтвердження такої інформації ядро підтримки Трампа може тріснути. І саме ці нові обставини потрібно враховувати українським та європейським політикам і дипломатам.
Дилеми сучасної політики
Те, що тепер Трамп мусить час до часу оглядатися на Конгрес і на внутрішню ситуацію в країні, є позитивною ознакою. Можливо, Рубіо вдасться переконати його в тому, що досягнення миру можливе аж ніяк не завдяки здачі України. І вже після цього можна буде взятися за усунення дилем. Коли українцям і Трампу потрібне якнайшвидше укладення мирної угоди і припинення війни, а Росії - якнайдовше затягування переговорного процесу. Ясно, що усунення цієї дилеми мало б закінчитися ультиматумом Росії.
Дилеми, коли Європа, будучи зацікавленою у справедливому закінченні війни, хоче, щоб ця війна довше залишалася гострим російсько-українським конфліктом. Оскільки поки так є, це не європейська війна. Можна й далі імітувати коаліції «рішучих» і «найрішучіших». Що свідчить, що Європа не гомогенна. Європа боїться двох речей: втратити американський захист і опинитися один на один із Росією. Ліквідація цієї дилеми мала б закінчитися гарантіями включення України у свою сімʼю.
А тому історія з 28 пунктами є застереженням для Європи в тому, щоб українсько-російська війна не розповзлася до масштабів європейської. Поки що європейців серйозно стурбував один факт — Трамп хоче забрати російські гроші собі. Можливо, це стане тригером для остаточного пробудження Європи і зміни політики в напрямку, де ЗСУ будуть основою для європейських збройних сил, а Україна – невідʼємною складовою у побудові безпечної і сильної об’єднаної Європи. Тому спішити треба вже, не чекаючи, поки магічні сили піднімуть Сонце.
Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA