Корупційний скандал в енергетичній системі, особливо навколо «Енергоатому», був лише питанням часу. Здається, його «притримували» до моменту, коли він отримає надзвичайний вибуховий ефект. І такий момент настав: ворог зруйнував ТЕЦ «Центренерго» та знищив низку підстанцій, зануривши великі міста України в суцільний морок. На тлі цього непроглядного мороку, холоду і відсутності елементарних цивілізаційних благ розпочинається масована інформаційна кампанія, що виходить від НАБУ, САП та антикорупційних активістів і журналістів-розслідувачів. Оприлюднення таємних записів, що вказують на системне і цинічне розкрадання коштів «Енергоатому» та неналежний захист енергетичних об’єктів, як і завищення тарифів, стало справжньою інформаційною бомбою. Бомбою проти президента Зеленського.
Бомба проти президента
Виглядає на те, що антикорупційна діяльність, а це профільна галузь тих же НАБУ і САП, послужила лише засобом політичної боротьби. Бо як би мала виглядати робота державних антикорупційних органів? Розслідування, збір доказової бази, обвинувачення і суд. А тут маємо справу з черговим нібито витоком матеріалів слідства в публічну сферу. Що одразу вказує на політичний характер справи. Говорить про те, що метою був скандал, щоб викликати у втомлених війною громадян не просто обурення, а бажання вимагати негайної відставки уряду, а то й президента. Таким чином НАБУ, САП і громадські антикорупціонери перетворилися на знаряддя політичної боротьби збірної опозиції за владу.
Не таємниця, що сценарії усунення президента Зеленського від влади супроводжують його ледве не з моменту перемоги на виборах. Вони були різні: російські, реваншистські — від тих, хто програв вибори, кланово-олігархічні, гібридні з переплетенням усіх тут перелічених. Був навіть сценарій Дональда Трампа, за яким довелося з відразою спостерігати 28 лютого цього року в Овальному кабінеті. Де Трамп, зіштовхнувшись із непоступливістю Зеленського щодо перемир’я на російських умовах, а насправді капітуляції України, намагався знищити Зеленського в прямому ефірі.
Історія стала страшним ударом для президента і українців. Які на слова Трампа про рейтинг Зеленського в 4% відповіли масовою консолідацією, і на опитуваннях рівень довіри зріс до 68%. Стало зрозуміло, що навіть найжорсткіший зовнішній тиск на Зеленського нічого не дасть — українці на наступних виборах знову оберуть його президентом. Що Зеленський так поводиться, бо має за плечима підтримку консолідованої української нації. Що єдиний спосіб «збити» його з політичного Олімпу — це публічне розвінчання через звинувачення, наприклад у корупції.
Помилки президента
Оскільки президент Зеленський особисто ні разу не був помічений у корупційних діях, то предметом прискіпливої уваги стала його команда. А вже через «команду» намагалися не просто кинути тінь на президента, а звинуватити його у прямій причетності або покриванні масштабної корупції. Маніпуляція, яка засвідчує, що основною ціллю атаки була особа Володимира Зеленського. Технологія цієї інформаційної атаки проста і невибаглива: оскільки саме Зеленський став локомотивом, який втягнув у владу і наділив повноваженнями більшість з цих людей, то йому й відповідати за їхні дії.
Пікантність ситуації полягає також у тому, що Володимир Зеленський завоював симпатії виборців висміюванням і викриттям корумпованості і непотизму старих правлячих еліт. Тобто, ставши президентом, він взяв на себе відповідальність за те, що в нього не буде «любих друзів», «схемщиків», принципу «кормління» з посад. Що в нього не буде державних синекур, з яких годуватимуться чиновники, а корупціонери сядуть у тюрму. Проте руки у Зеленського так і не дійшли до посадок, що мало б яскравий інформаційний ефект і могло б відновити довіру.
А відсутність кадрів на початку правління обмежила його до найближчого оточення і базувалася на старій дружбі. Відкритим питанням залишається й те, чи то війна спричинилася до бажання сконцентрувати у своїх руках усю повноту влади, чи спроба захиститися від можливих негативних сценаріїв, але факт, що Офіс президента перетворився на свого роду «надКабмін». Принаймні ОП не приховував своєї вищості в ієрархії державної влади. Конструктори скандалу не тільки добре розрахували момент, але й врахували особливості психотипу Володимира Зеленського. Вони знали, що президент спробує захищати своїх. І це стане його помилкою.
Здається, Зеленський думав, що буде достатньо, якщо він особисто не буде задіяний у корупційних схемах. І помилився в тому, що надто дистанціювався від роботи окремих членів команди, а сигнали про їхню недоброчесність сприймав як типові політичні нападки на нього і його людей. Крім того, система залежності Кабміну від президента та його офісу, аж до підпорядкування, давала свої результати приблизно в перші роки повномасштабної війни. Проте потім вона почала розмивати не лише повноваження міністрів, але й знімати відповідальність за їхні дії.
Оскільки в очах громадськості Офіс президента став справжнім центром ухвалення рішень, а отже, і особистої відповідальності президента за дії Кабміну та всієї виконавчої влади. Редукування посади прем’єр-міністра та довільне перетасування міністерських посад залежно від волі президента поклали на Володимира Зеленського додаткову відповідальність за, м’яко кажучи, промахи і хиби в діяльності міністрів та їхніх відомств. З цього моменту будь-який скандал із протиправними діями міністрів стали пов’язувати з особистою відповідальністю президента.
Підстава від «любих друзів»
За таких обставин міністри втрачали ініціативність і перетворювалися на пасивних виконавців вказівок ОП. Які, не виключено, подавалися як «воля президента». А звідси й рукою подати до появи плеяди «любих друзів». Що, напевно, й сталося у випадку давнього друга і колишнього партнера по бізнесу Тімура Міндіча. Людини, не наділеної жодними державними повноваженнями, але «вхожої» у найвищі кабінети. Яка цю особливість могла легко капіталізувати і навіть поставити на широку ногу.
Справа в тому, що схеми зловживань в «Енергоатомі» залишалися незмінними ще з часів їхнього автора, а тепер російського сенатора Андрія Деркача. Схоже на те, що тепер ці схеми осідлали інші люди, серед яких і міністр Герман Галущенко, і недавній віце-прем’єр Олексій Чернишов, і «найближчий друг президента» — Міндіч. Якщо припустити, що президент Зеленський навіть не підозрював, що члени його команди здатні на таку чорну зраду, то це означатиме наразитися на розхожий російський принцип: «Цар хороший, але бояри погані». Але чомусь здається, що президент Зеленський надто понадіявся на порядність своїх людей.
З іншого боку, виникає резонне питання: чому і Офіс президента, і численні й безконтрольні антикорупційні органи, і наглядові ради так довго толерували масштабну корупцію в державних компаніях? Чому тільки після величезного скандалу прем’єр-міністр України Юлія Свириденко оголошує загальний аудит у всіх державних компаніях? Добре, можна зрозуміти неймовірну зайнятість президента формуванням проукраїнської міжнародної коаліції. Зрозуміти його певне дистанціювання від низки внутрішніх справ. Але ж очевидно, що вибудувана нова вертикаль влади, до речі всупереч Конституції, дає збої. Офіс президента, не маючи на це повноважень, до всього погано підміняє собою Кабмін. І з цим треба негайно щось робити. Приховати скандал у «порядному сімействі» вже не вийде.
Контексти скандалу
А тепер про контексти, очікування і наслідки від «енергетичного» скандалу, а також про його активних учасників. Щодо внутрішнього контексту, то одним з найбільш очевидних висновків є те, що антикорупційний рух (включно з державними інституціями) використовується як засіб політичної боротьби за владу і доступ до фінансових потоків. Не як інструмент подолання корупції, або хоча б її зменшення, але як спосіб ослаблення правлячої команди та заміни її іншою. Що є особливо небезпечним в умовах затяжної і кривавої війни за існування української держави.
Особливо загрозливим є також протистояння та взаємна боротьба між НАБУ, САП і СБУ. Здавалося б, взаємні викриття можуть сприяти очищенню й ефективності цих органів, але можуть призвести й до клінчу та паралічу. Особливо, якщо вплив на них матимуть інші держави.
Не виключено, що у внутрішніх реваншистів відкриється друге дихання і з’явиться надія потрапити в новий уряд. Також існують підстави щодо існування свого роду «олігархічного консенсусу» в плані якнайбільшого розбурхування скандалу. Росія також намагатиметься надати скандалу особливо відчутного звучання, щоденно знищуючи енергетику України.
Міжнародний контекст цього скандалу полягає в руйнуванні політичного запліччя у президента Зеленського. Якщо до цього часу Зеленський міг займати безкомпромісну позицію на переговорах щодо умов закінчення війни, знаючи, що українці не погодяться на капітуляцію, то тепер його слова можуть бути сприйняті більш скептично, наприклад у Вашингтоні. Переговори про надання Україні зброї і фінансової допомоги на тлі масштабного корупційного скандалу також можуть виявитися менш ефективними. Тобто архітектори та потенційні акціонери «енергетичного» скандалу добиваються послаблення позицій України, щонайменше відставки уряду, а то й відсторонення президента Зеленського.
За такого роду діями чітко проглядається «грузинський сценарій», за яким президент Зеленський мав би поступитися, а йому на зміну прийти більш «компромісний» кандидат. Який погодиться на умови, що дорівнюватимуть капітуляції України. Недаремно такі вороги України, як Вадим Новинський, уже заявляють, що «Зеленський не має морального права залишатися на посту президента». Чому раптом? І який такий із Новинського моральний суддя?
«Геть Зеленського», — екзальтовано вигукують його противники в Україні, думаючи, що дочекалися свого зоряного часу. Люди, засліплені своєю особистою ненавистю, ніби не помічають, що заміна влади під час війни загрожує Україні катастрофою. Та й з якого дива цю владу міняти?
Замість висновків
Так, корупційний скандал завдав Україні та президентові Зеленському серйозних репутаційних втрат. Можливо, Володимир Зеленський навіть задумається, чи варто йому кандидувати на наступний термін. Хоча і це питання часу. Проте країну треба привести до миру з найменшими можливими втратами. Що президентові Зеленському досить добре вдавалося. Міжнародна збройна та фінансова допомога Україні не припиниться. Можливо, ще більше посилиться контроль. І найголовніше — в Україні має встановитися система нульової толерантності до корупції. Від найнижчого до найвищого рівня. Запорукою якої є невідворотність покарання і рівності всіх перед законом.
Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA