Росія протягом усієї війни і задовго до неї цілеспрямовано просувала свій інформаційний порядок денний. Він міг частково змінюватися залежно від обраної тактики та з огляду на реальну ситуацію, але стратегічно говорила про одне й те саме протягом років і навіть десятиліть. У них не буває зміни риторики на 180 градусів і тому здається, що все завжди йде за планом. Навіть абсолютна вигадка спочатку стає знайомою, а потім і «реальною». Як, наприклад, «першопричини конфлікту».
Тим часом нормальні люди та стабільні суспільства постійно адаптуються до нових реалій (таких як кризи і навіть війни) – тому виглядають непослідовними. Тому здається, ефективнішим є брехати з самого початку.
Слабкий Захід
Зараз світ спостерігає черговий акт цього трагіфарсу, коли Москва намагається залякати Східний фланг НАТО, або, висловлюючись мовою противника, «взяти буржуїв на понт». Для цього їм необхідно, як завжди, розколоти Захід взагалі та Європу зокрема.
Стратегій для цього є декілька, але зараз, очевидно, росіяни будуть пробувати десуб’єктивізувати Північ або Схід Європи, Балтику (тобто все, що не Берлін, Париж чи Лондон). А крім цього – вбити клин між Старим і Новим Світом, що неважко, зважаючи на теперішню політику Вашингтону. Щоб зрештою вийти на традиційний пушкінський «спор славян между собою», коли жертва російської агресії залишається з Москвою один на один.
Методів інформаційної «артпідготовки» для цього теж не бракує, що ми і спостерігаємо в новинах. Це розмови з арсеналу про стан неготовності Заходу до війни, про настрої європейців тікати подалі від кордону з Росією, про майбутню гіпотетичну зраду американців і західних європейців. Мовляв, пізно європейці зрозуміли небезпеку, пізно збільшили виробництво зброї, пізно почали нарощувати армії – а російська штурмова піхота вже тут, на порозі. Це зараз головний меседж росіян всіх мастей, від більшовика до ліберала.
Треба визнати, що принаймні в нашому інформаційному полі, росіяни перемагають європейців. Запевняння союзників, що вони контролюють ситуацію і готові адекватно реагувати, сприймаються з гіркою усмішкою. Всім зрозуміло, що бюрократи слабкі, а тирани – сильні, і що єдиним реальним противником Путіна в складі НАТО може бути лише Ердоган. Розгубленість та паніка, читаємо в українському сегменті інтернету, змусила Польщу перекрити канал китайських товарів в Європу. Про те, що це може бути частиною переговорної стратегії зі справжнім господарем ситуації (Пекіном), говорити не прийнято. Так само прийнято не помічати, що американці не протестують проти знищення нафтової інфраструктури Росії, як це було ще рік-два тому. Наскільки ефективним є такий тиск можна судити хоча б із голосінь російських лібералів про безальтернативність російської нафти.
«Це ж було вже…»
Колись СРСР вчив половину планети будувати соціалізм. Це дійсно той випадок, коли хто вміє – той робить, а хто не вміє – вчить інших.
Тоді Москва «викривала» ворогів, що їхня демократія – «не справжня». Зараз – що вона «зіпсована» та «неефективна». Колись писали, що робітники в країнах НАТО не воюватимуть за своїх експлуататорів, тепер – що не воюватимуть «розніжені геї» та інші «сніжинки». Колись «американський імперіалізм тримав народи Європи на короткому повідку», тепер – начебто «змушує Європу діяти собі на шкоду» (не купуючи російський газ, наприклад). Колись в Америці «били негрів», зараз – змушують ставати на коліна перед BLM-активістами.
Головний посил при цьому – ваші надії марні і вам же насправді тільки шкодять. Адже Москва все одно переможе, бо демократії неефективні, а попереду – час «ефективних тиранів».
Об’єктивна реальність
Окрилені успіхом на міжнародній арені, якого, по суті, нема, якщо не враховувати інформаційну активізацію диктаторів з оточення Сі, росіяни знову почали завзято вчити європейців, як правильно жити. Формуючи інформаційну політику не на основі об’єктивних фактів, а своєї попередньої версії віртуальної реальності. Де не було краху комунізму, сировинної економіки, виходу радянських військ зі Східної Європи – а лише постійне та успішне протистояння з Заходом. Ця віртуальна реальність у них стабільна, незмінна, тому виглядає звичною, а отже – правдивою.
Де політична поляризація західних суспільств – це, начебто, невидана досі загроза. Хоча кожне покоління переживає щось подібне, просто в демократіях воно закінчується реформами, а в диктатурах – кров’ю. Де європейці не нарощують оборонний потенціал, а критично відстають від актуальних потреб. Де населення країн НАТО готове тікати світ за очі, при тому що мільйони росіян вже виїхали з Росії після початку повномасштабної війни. І де західні миротворці «стануть законними цілями», при тому що західні виробництва уже тут.
Російське ІПСО – це завжди не тільки роздмухування реальних проблем противника. Це ще й спроба протиставити вигаданий російський рай непростій людській реальності. Звісно, при комунізмі робітникам жилося б краще, ніж при капіталізмі. Проблема в тому, що комунізму не існувало. Так і зараз – армії країн НАТО не зможуть протистояти вигаданій російській армії. А реальній – зможуть.
Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA